ЧОМУ ЧИНОВНИКИ І БІЗНЕСМЕНИ НЕ ПОВАЖАЮТЬ ІНВАЛІДІВ?

Засновником колективного підприємства «ПІК» (пошук, ініціатива, контакт) є обласна організація інвалідів. З огляду на це, до нього повинно було б бути насамперед уважне ставлення місцевої влади. Однак бесіда з його директором Віктором Андріановим, спілкування з працівниками обласної організації інвалідів показує, що сприяють хіба що розвалу підприємства. І це не є перебільшенням.

— Вікторе Олександровичу, ставлення до праці інвалідів не завжди поважне, скоріше воно — поблажливе. На що, мовляв, здатне таке підприємство? Не секрет, що є бізнесмени, які лише прикриваються працею інвалідів, щоб отримати пільги. Отож, яким є «ПІК»?
— Я очолюю по контракту підприємство ось уже 13-ий рік. Згідно з установчою угодою із засновником половину штату повинні становити інваліди. Робимо відрахування обласній організації інвалідів. Починав я свою діяльність, як мовиться, з нуля. Деякі керівники фірм, яких уже давно немає, сміялися з того, що я вкладав увесь прибуток у розвиток виробництва. Але ми заклали міцний фундамент. Справді, ми користуємося пільгами по сплаті ПДВ, прибутку, деякими іншими. І ми зуміли цим скористатися. Сьогодні маємо приблизно на 150 тисяч гривень основних засобів, в тому числі — екскаватор, самоскиди, підйомники, інструменти тощо. Основний профіль діяльності — ремонтно-будівельні роботи, хоча є столярний цех, дільниця виробів із жерсті, швейне виробництво тощо.
— А що є, так би мовити, візитною карткою вашого підприємства, чим можете похвалитися?
— Наші спеціалісти зарекомендували себе з найкращого боку на дуже серйозних об’єктах — на ЗАТ “Волинь-холдінг”, ремонтували фасади лялькового і облмуздрамтеатру, облаштовували бар і магазин «Еней», деякі торговельні заклади по вулицях Винниченка та Лесі Українки і т.д. У нашому підприємстві є кваліфіковані робітники різного фаху. Наприклад, працівники, які мають вади слуху і мови, добре трудяться мулярами та малярами. Звісно, людям, які мають серйозні вади із здоров’ям, підшукуємо таку роботу, яка їм під силу.
— Неделікатне запитання: чи не виявлено у вас якихось серйозних фінансових порушень?
— У цьому році було проведено комплексну перевірку міською податковою інспекцією і без штрафів за дрібні порушення не обійшлося. Але покажіть мені організацію чи підприємство, які б за три роки не допустили помилок? Усе, що маємо, зароблено нашими руками, завдяки пошуку та ініціативі. Тут ніхто нічого не краде і не пропиває. Але, на жаль, підприємство має значну заборгованість по виплаті зарплати. І частина кваліфікованих працівників розраховувалася. Соромно сказати: з десяток робітників звернулося з цього приводу в суд. Як можу, заспокоюю людей, обіцяю, як обіцяють, позичивши очі в Сірка, замовники, що не розрахувалися з підприємством за виконану роботу.
— Можливо, ви не завжди вміло вибираєте клієнтів?
— Вгадати неможливо. Замовники робіт — люди грошовиті, але бувають надто недобросовісні. Наприклад, підприємець Людмила Бровіна винна більше 50 тисяч гривень. А її піцерію «Фелічита», яка гримить на всю Волинь, ми доводили до пуття в цьому році ударними темпами. Я згадував про відомий бар «Еней», але замовник Олексій Шумик і досі не знайшов можливості розрахуватися з підприємством, в якому працюють інваліди. Є й інші підприємці, котрі винні по кілька тисяч гривень. Та найбільш гірко, що таке підприємство, як наше, не має підтримки міської влади. Роботи виконуємо, а кошти не надходять.
— Напевне, є адміністративний тиск, що вам доводиться працювати, вважай, безкоштовно?
— Викликають в міськвиконком і пропонують виконати певний обсяг робіт по благоустрою міста. Так, два роки тому по вулиці Кривий Вал наші працівники наводили лоск на фасадах будинків під номерами 15 і 17, що навпроти міськради. Замовник — міське управління житлово-комунального господарства, яке досі не розрахувалося. Зверталися усно і письмово в міськвиконком, до начальника управління Тетяни Семенюк. І мали одні обіцянки. Від нас навіть не прийняли документи на розгляд цієї справи у господарському суді. Найбільш прикро, що лише за два роки в міський бюджет надійшло більше 180 тисяч гривень як податок на заробітну плату, а нам не повертають зароблене.
Нарешті, 13 січня ц.р. інформацію про роботу «ПІК» заслухали на апаратній нараді в облдержадміністрації, і після того було направлено листи в міськвиконком і в результаті цього було виплачено 25 тисяч гривень. Але борг УЖКГ — ще 30 тисяч гривень. І як би ця сума нам пригодилася! Доводиться шукати замовників, а потім гроші «вибивати».
А тим часом з нами вигідно мати справу насамперед бюджетним організаціям. Завдяки пільгам на ПДВ ми виконуємо більший обсяг робіт, ніж інші організації на ту ж суму грошей.
— Вікторе Олександровичу, годилося б запитати про плани і задуми, хоча розумію, що зараз це від вас не залежить.
— Бажання одне: зберегти підприємство і колектив. Я маю надійних відповідальних помічників — начальника підсобного виробництва Олександра Дахнюка, начальника планово-виробничого відділу Леоніда Могучого, виконроба Нелю Приймачук, головного бухгалтера Оксану Самчук... Були моменти, що хотілося кинути це господарство і пошукати легшого хліба. Але постає питання: якщо не я, то хто?.. Адже працювати з інвалідами, людьми, що втратили здоров’я, не просто. Бувають особи неврівноважені, до кожного треба індивідуальний підхід. Тут криком не візьмеш. Хочеться, щоб керівники місцевої влади, підприємці зрозуміли, кого вони ображають і не поважають, не виплачуючи зарплату. Адже ці люди і так багато натерпілися в житті, мають невеликі пенсії, а декому з них доводиться ще й дітей в школу посилати. А ми їм даємо хоча б прожитковий мінімум.
Вів бесіду Олександр НАГОРНИЙ.