ГІРКИЙ ПРИСМАК ’ЖІНОЧИХ ПРИМХ’

НЕ ПРОСТО МАРІЯ
В одному товаристві мене познайомили з миловидною, невисокого зросту жінкою, яка назвалася Марією Талимонівною.
— І не просто Марія, — з посмішкою додала наша спільна знайома, вочевидячки натякаючи на популярний у недалекому минулому телесеріал, — а неперевершена авторка «Жіночих примх»! Це повідомлення примусило подивитись на нову знайому зацікавленіше. День, коли я вперше скуштувала тістечко із такою промовистою назвою, хоч було це років п’ять тому, чомусь дивним чином закарбувався у пам’яті. У перукарні я випадково почула, як клієнтка у сусідньому кріслі захоплено розповідала про щось солодке й неймовірно смачне із назвою «Жіночі примхи». Тож відразу пішла у поближню кав’ярню «Мрія» шукати це диво.
Смакуючи тістечком з інтригуючою назвою, чомусь подумала, що створив його, либонь, безмежно закоханий чоловік, котрий будь-що вирішив догодити своїй обраниці. Тому й звів у химерній солодкій гармонії мак і горіхи, родзинки, шоколад, згущене молоко, какао, масло та інші складники, приправивши усе добрячою дозою терпіння і любові. Після того пам’ятного дегустування водила на «Жіночі примхи» усіх своїх знайомих і гостей зі Львова, Києва, Хмельницького та інших куточків України. І незмінно чула схвальні відгуки.
Пригадується, наші читачки зверталися до редакції з проханням опублікувати рецепт «Жіночих примх», а були й такі, хто сміливо брався експериментувати, змішуючи відомі інгредієнти у свою власну химерію. Тож тепер, коли доля послала мені знайомство зі справжньою авторкою «Жіночих примх», захотілося розгадати їх загадку, дізнатися про те, як народжувався цей популярний рецепт.
"КОЛИ ПЕЧУ – НЕ МАЄ ВТОМИ"
Марія Талимонівна Фень була трохи подивована з мого інтересу саме до «Жіночих примх», адже свого часу саме вона розробляла рецептуру тортів «Чарівниця», «Зимова вишня», «Волинська фантазія», котрі також вважає не менш смачними й оригінальними.
— Усе це з такої любові родилося, з такого бажання зробити людям приємність, що й не могло бути інакше, — згадує Марія Талимонівна, докладно розповівши мені, як і скільки збивати яєць, що додавати до першого, другого, третього й четвертого коржів, як готувати крем із згущеного молока. Але бажано не з того, яке продається у магазині, а згустити його власноруч, варячи на помірному вогні у закритому посуді протягом п’яти годин. А я, уважно слухаючи її й ретельно записуючи усі «секрети», розуміла, що навчити мене пекти «Жіночі примхи» — така ж безнадійна і невдячна справа, як людину з вулиці, глуху до слова, спробувати зробити поетом.
Марія Фень — справжній поет у кондитерській царині, ось тільки життя її витворів — несправедливо коротке. Дарма, що перед тим, як увігнати ніж, обов’язково побідкаються, що таке ж воно гарне, таке довершене її творіння, що шкода й рушити. Але ріжуть, шматують, а їй від цього — тільки радість. Хоч часто й не здогадуються, що до кожного свого творіння вона обов’язково приступає із щирою молитвою і вкладає не тільки обов’язкові за рецептурою складники, а й часточку своєї душі та бурхливої фантазії.
— Люблю нове, не люблю повторювати те, що вже робила. Коли печу — не маю втоми, забуваю про все, ото й увесь «секрет», — каже Марія Талимонівна. — А «Жіночі примхи»... Вони навіть мають дату народження — 8 березня 1997 року. «Луцьккондитер» щойно відкрив свій фірмовий магазин «Мрія», і тодішній директор фабрики Марія Журавльова попросила придумати щось таке оригінальне, щоб приємно здивувати, порадувати наших землячок. Назву ми знайшли спільно з Марією Кирилівною, а я вже розробила рецепт.
У ДОЛІ – КРУТІ ВІРАЖІ
Яким же було моє здивування, коли з подальшого спілкування довідалася, що моя співрозмовниця, енергійна, сповнена сил і неабиякого професійного вміння жінка, ось уже рік безробітна!
... Марійка була сьомою дитиною у багатодітній родині із села Карпилівка, що в Ківерцівському районі. Після неї «знайшовся» ще молодший братик. Батько повернувся з війни з осколком біля серця. Так із тим осколком і жив, бо лікарі не наважувалися його чіпати. З Божою поміччю якось зводили кінці з кінцями.
Коли Марійка закінчила вісім класів, поїхала в Луцьк до старшого брата, який мав допомогти їй якось визначитися у житті. Два роки працювала на будівництві, а потім брат влаштував її на кондитерську фабрику.
У цеху драже, куди її спочатку прийняли, було цікаво, але справжні дива творилися у бісквітному! Напередодні жовтневих свят було багато замовлень і Марійці запропонували перейти туди. Тут допитлива, працьовита дівчина одразу звернула увагу на так звані «замовні» торти, а старша колега, помітивши цей інтерес, відрубала:
— Марино, не будь дурна, не лізь у ту справу, бо не будеш мати спокою ні вдень, ні вночі, не матимеш ні вихідного, ні свята...
У чомусь та жінка мала рацію, але їй годі було збагнути Маріїну жагу до знань, майстерності, а зрештою — до творчості. Усе, що вона нині знає й уміє, здобуто шляхом самоосвіти, шляхом проб і помилок, і роботи, роботи, бо тільки так приходять досвід і майстерність.
— Можна довго розказувати, як місити тісто, чи скільки часу збивати крем. Але часто буває, що знання не допомагають, треба просто відчути — дотиком, душею, — ділиться своїми роздумами майстриня.
32 роки віддала Марія Фень кондитерській фабриці. І майстром «Золоті руки» її не раз називали, і кращою за професією. Творячи від свята до свята, від події до події у чужих родинах свої бісквітно-шоколадно-кремові шедеври, так і не встигла обзавестися власною сім’єю.
Великою своєю ріднею вважала колектив фабрики, який в останні роки став власником підприємства на засадах дольової участі. Навіть у страшному сні не могла передбачити, що незабаром станеться з фабрикою і її, Маріїною, долею.
Вона була однією із тих небагатьох, хто не повірив новому керівництву, не сприйняв тих методів, якими фірма «Континіум» заволоділа колись престижним і прибутковим підприємством, не погодилася продати свою долю новим власникам. І то були уже не жіночі примхи, а принципова позиція людини, яка звикла жити й чинити по совісті.
Про те, як уламували і «ламали» цю тендітну, але непоступливу жінку, як настроювали проти неї колектив, навіть пригрозивши, що цех закриють, якщо вона не звільниться, можна було б писати детектив. Врешті-решт, зрозумівши, що їй не дадуть нормально працювати, вона пішла із фабрики, свято вірячи, що, крім людського, є вищий, справедливий суд.
З вуст цієї жінки я не почула жодної скарги чи нарікання на те, як їй тепер живеться: без улюбленої роботи, без сім’ї, без засобів до існування, бо ж пенсійного віку ще не досягла... Навпаки, про підтримку друзів, які її розуміють, про дачу, на якій усе росте й радує господиню, про те, що у безробітної, виявляється, бракує часу, аби встигнути зробити все задумане...
Я ж, слухаючи Марію Фень, відчувала сором за державу, якій виявилися непотрібними майстри такого класу, а ще образу за наших споживачів, які так і не дочекалися нового торту «Марія».
Валентина ШТИНЬКО.
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.
Рецепт «Жіночих примх» від авторки Марії Фень
Для одного коржа:
3 яйця,
180 г цукру,
200 г борошна,
1 ст. ложка згущеного молока,
20 г масла,
5 г соди погасити лимонною кислотою,
2 ст. ложки маку,
2 ст. ложки горіхів,
1 ст. ложка какао,
100 г родзинок.
Тісто для кожного коржа збивати окремо, почергово додаючи мак, родзинки, горіхи, какао. Випікати при помірній температурі. Коржі (їх має бути чотири) перемастити кремом із згущеного молока й масла. Прикрасити із скарбнички власної фантазії. Смачного!