У Вінниці попрощались із 21-річним «Грінкою» - наймолодшим захисником «Азовсталі»

У Вінниці попрощались із воїном бригади спецпризначення нацгвардії «Азов» Назарієм Гринцевичем на псевдо «Грінка». Він був наймолодшим захисником «Азовсталі». Він пройшов блокаду в Маріуполі, російський полон і після звільнення знову пішов на фронт. Йому був 21 рік, інформує ТСН. 

На прощання з бійцем бригади спецпризначення «Азов» на псевдо «Грінка» зібрались сотні вінничан. Рідні не відходять від труни, загорнутої у синьо-жовтий прапор. За який віддав життя 21-річний Назарій. 

«Одна репліка його, що там побратими і я мушу. Я не подарую їм закатування полонених. Він щиро любив Україну. Хотів, щоб в ній було краще. Набагато краще», - каже батько воїна Максим Колос. 

Саме зі стадіону «Нива» Назарій Гринцевич і почав свій шлях воїна. Ще підлітком, у розпал війни на сході він був у фанатському русі футбольного клубу «Нива». Багато із старших хлопців вже воювали в «Азові». Стати до лав полку мріяв і Назарій.

 На цьому ж стадіоні він торік читав молитву захисників «Азовсталі». За загиблих і тих сотень воїнів-азовців, які дотепер в полоні. Тепер тут прощаються з ним ті, хто був поряд в останні хвилини життя – воїни-спецпризначенці «Азову». 

Побратими і рідні Назарія прийшли на прощання у чорних футболках з фразою «Грінки», яку він сказав у підвалах Азовсталі. «Що б не було у вас, слухайтесь маму, їжте кашу і любіть Україну», - казав Назарій. 

Тепер вони стали заповітом і їх скандують з трибуни побратими азовця. На «Азовсталі» Назарій був парамедиком і врятував чимало життів. Вже після повернення з полону «Грінка» згадував, як під час блокади Маріуполя йому хотілось жити. І як вони з побратимами говорили про смерть у підвалах «»Азовсталі». Та навіть жартували, яку шану після неї хочуть. «Я хочу мурал на школі. От забийте. Якщо не дай бог шо, то хай буде мурал», - казав хлопець. 

Про російський полон Назарій Гринцевич говорив неохоче. Лише згадував, як мріяв попити молока з печивом. А після виходу із катівень росіян «Грінка» набив татуювання – хліб і кисіль. Він казав, це було найсмачніше, чим годували в полоні.

Назар якомога швидше намагався повернутися на фронт. Заради помсти ворогу за закатованих і вбитих на війні побратимів. «Я знаю скільки моїх побратимів ще там. Скільки цей ворог наробив шкоди моїй країні. І я живу помстою за ту біль, яку вони принесли нам. Ось і все», - казав військовий. 

І жодного разу Назарій не пошкодував про свій вибір бути воїном. «Я хочу пожити у вільній Україні, яку я виборюю. І коли мої діти народяться і спитають, де я був», - говорив хлопець. 

У своїх не надто чисельних інтерв’ю Грінка завжди говорив не лише про обов’язок кожного боронити країну. А й про те, що жити треба наповну. Бо на війні не знаєш, коли твій день останній.