Курси НБУ $ 40.65 € 43.48
«Хто чоловіка не має,  той горя не знає»

«На все згоден, тільки пробач!».

Карикатура із сайту i.ytimg.com.

«Хто чоловіка не має, той горя не знає»

Як же це треба «дістати» дружину, щоб вона в зрілому віці зробила таке зізнання…

Микола був красенем на все село. Високий, широкоплечий, густе чорне, мов смола, волосся обрамляло загоріле обличчя. А губи… Не одна дівчина уявляла, як солодко з ним цілуватися. Завидний жених із заможної родини, вже з армії прийшов, одружуватись пора. 

Він же упадав за Наталею, продавчинею сільського універмагу. Мама сказала Миколі, дізнавшись, у кого він закохався: «Ви з Наташею – пара, як горнятка мальовані, такі обоє вродливі. Вона розумна, з хорошої сім’ї. Гарний смак маєш».

Наталя довго Миколиних залицянь серйозно не сприймала. Лише коли її подруга виходила заміж за його двоюрідного брата Михайла, а вони з Миколою були свідками на весіллі, звернула на нього увагу. Та він ще рік домагався її руки.

Привів Микола кохану наречену в батьківську оселю. Наталя не розчарувала свекруху. З нею хата ніби ожила. Беручка до роботи невістка встигала й куховарити, й порядок у домі підтримувати навіть тоді, коли синочка народила, а за три роки – доньку.

За кілька років зібрало подружжя Горохових грошей і придбало будинок на околиці міста. Микола влаштувався на одному з підприємств водієм, а Наталя – продавчинею у продуктовому магазині. І почалося… 

Чоловік поступово геть розгубив свої сильні почуття до неї. Побачив, що жінка все встигає, все їй вдається, то навіщо брати на себе частину сімейних обов’язків? Сів за кермо вранці – та й поїхав на роботу. А ти, Наталко, хапай доньку на руки, синок хай міцно за спідницю тримається, – і крокуй у дитсадок, а потім – біжи й ставай за прилавок, покупців з усмішкою обслуговуй. Ввечері повертайся з малюками додому, готуй вечерю, одяг всім на ранок… З весни до осені на городі гни спину, заготівлі на зиму роби.

Микола ж завжди повертався втомлений, йому не до дітей та городу. Отак вони й росли, майже не знаючи батька. Хіба що у вихідні малі тулилися до нього, але Микола накричить та й віджене від себе, бо йому ж відпочити треба.

Підростали Вовчик з Оксанкою, у школі навчалися. Матуся у них – найкраща в світі. Бо й годувала добре, домашні завдання допомагала виконувати, гарний одяг купувала, на збори батьківські ходила. Тато ж міг їх і нецензурним слівцем образити.

Терпіла й нікому не скаржилася Наталія на своє особисте життя. На роботі – премії і грамоти до свят, вдячні слова за працю, вдома діти своїми успіхами радують. А от чоловік зовсім від сім’ї відбився.

– Наталко, швиденько склади мені торбинку, я з хлопцями повечеряю. Що там у тебе сьогодні приготовлено? О-о, мої улюблені пиріжки, о-о, ковбаску м’ясну запекла! Молодець! Овочі не забудь помити, винця у пляшку налий, – не раз, бувало, командував. 

Брав торбу – і мчав собі з дому. Виявилось (кума Галина почула від знайомої), що Наталчину смакоту возив Микола… до коханки. Пересвідчившись, що це правда, Наталія не влаштувала скандал. Коли приїхав в черговий раз за провізією, виставила за двері валізу з одягом і гнівно сказала:

– Геть звідси! Нехай тобі Марина готує, бо на моїх харчах дуже «розкоровіла»!

Взяв речі горе-коханець і поїхав. Нарешті, думав, усе само собою вирішилось. Тепер заживуть спокійно з Маринкою удвох, не треба дружині й вже дорослим дітям в очі винувато дивитися, щось пояснювати.

Приїхав, а Марина каже:

– Не бачу, де торба з вечерею…

– Доведеться тобі самій готувати, бо Наталка виставила мене з речами за поріг.

– Ти що?! Їдь і... мирись, я ж тобі говорила, що не по кухні спеціалізуюсь. Я в коханні гаряча! А стояти біля плити годинами, як твоя Наташка, не можу і не хочу. Та й звикла я до її страв.

– Кохана, не розумію, ти це серйозно говориш чи жартуєш?

 Їдь і... мирись, я ж тобі говорила, що не по кухні спеціалізуюсь. Я в коханні гаряча!   

– Які жарти?! Затям: не створена я кулінарією займатися!

Від магазинної ковбаси з хлібом, рибних консервів шлунок почав боліти Миколі. Місяць перебивався з чаю на воду і приїхав, посварившись з ледачою любкою, мов побитий пес, до рідного дому. Впав на коліна перед дружиною:

– Прости, Наталочко, рідна, благаю, дозволь повернутися додому. Я ніколи більше ні на кого не подивлюсь, нехай їм грець…

Глянула Наталія з сумом на свого колишнього красеня, серце защеміло. Сухо промовила:

– Гаразд, залишайся, але за однієї умови: ти тепер у всьому мені допомагатимеш і внуків будеш доглядати.

– На все згоден, тільки прости!

… Минуло три роки. Наталія з Миколою вже на пенсії, але потроху продовжують працювати на своїх посадах.

– Завтра субота, Колю, будемо картоплю копати, поки дощі не пішли, – сказала чоловікові.

– У мене поперек болить, планував полежати у вихідний, – відповідає. – Та добре, буду копати, а ти вибиратимеш.

– Ну звісно ж.

П’ять хвилин копає Микола, шість – відпочиває, спершись на лопату, піт градом тече.

На неділю Наталія запланувала іншу роботу: зібрати на городі маленькі кавуни й засолити у целофановому мішку у величезній діжці. За її рецептом вони дуже смачнючі виходять. Всі Миколині друзі люблять ними горілочку закушувати. Наталя складає кавунці до мішків, Микола крекче й носить їх до літньої кухні, піт витирає.

– А хто їх складатиме у діжку, вона ж така глибока?

– Я ніколи сусідів не кликала на поміч, все сама робила. Тепер ти спробуй, як мені було добре згинатися. Ти навіть заквашені ніколи не діставав для пригощання, мене посилав.

– Угу, було таке, тепер розплачуюсь за свої помилки…

– Ой, щось я захопилася й наговорила вам про своє, жіноче, – бідкається Наталія Семенівна. – Треба йти на таксі й додому їхати, бо десь Микола вже зачекався. Я вам так скажу на прощання: хто чоловіка не має, той горя не знає! 

Таїсія КРИСЬКО, vinteres.info.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Кому – кохання, а кому – зітхання подарує літо-2024?.

Реклама Google

Telegram Channel