Курси НБУ $ 41.22 € 44.70
Дружини полеглих Героїв з Волині через мистецтво розповіли свої історії кохання

Навіть за підбором фарб помітно було, як в процесі малювання стан змінювався - додавались яскравіші кольори в палітру та на полотно.

Фото: Фейсбук.

Дружини полеглих Героїв з Волині через мистецтво розповіли свої історії кохання

Кожна історія учасниць «Жива. Справжні історії кохання» з Іваничівської громади зачіпає найтонші струни душі

У них стільки любові й жалю… І кожна з них стала історією на полотні, посвятою коханому чоловіку і нагадуванням про почуття, які ділили на двох.

«У 6 років він запропонував одружитися, а сталося це через 30 років, перед його відправленням на фронт…», «32 роки він мені дарував квіти… а тепер лише приходить у снах»..., «…Незнайомий голос в слухавці сказав: «Шукайте!» і ми шукали його тіло скрізь. Пів року»…, «Збудували дім, виростили 5 дітей, тільки жити - а його вже нема»…

Про це розповідають на фейсбук-сторінці Благодійний фонд «Сучасна Україна». Волинь. 

Команда Благодійний фонд «Сучасна Україна» - Modern Ukraine реалізовує на Волині арт-терапевтичний проєкт для дружин полеглих Героїв з листопада 2023 року.

Спочатку це були майстер-класи з живопису у більших містах, а тепер – черга менших містечок, де так само жінки проживають біль втрати та потребують людей й заходів, що допоможуть покращити ментальне здоров’я, знайти нові сенси рухатись далі.

ІСТОРІЯ 1

Микола Трачук з Іваничівської громади зустрів свою Валентину в 16, у дитсадку, куди приводив меншого братика. Юна 20-річна вихователька зачарувала юнака і вже за рік вони планували побратись, але змушені були відкласти урочисту подію до повноліття нареченого.

Пані Валентина усміхається, коли згадує, яким романтиком був її чоловік усі 32 роки спільного життя. Каже, часто приносив троянди – їх і вирішила намалювати на своїй картині.

«Лише зараз розумію, що він поспішав жити – хотів встигнути виростити дітей. Старші сини нині працюють у Польщі, мають сім’ї та дітей. Найменша донечка народилась після синів через 10 років», - згадує жінка. Тоді пара повернулась з багаторічних заробітків, добудували дім і господарювали на рідній землі.

Цьогоріч чоловік міг би святкувати 50-річний ювілей, але війна обірвала його життя.

Після повномасштабного вторгнення Микола пішов до війська за повісткою, щоб вберегти від цього синів. Пройшов навчання на полігоні, згодом відправився на Запорізький напрямок, пізніше захищав позиції поблизу Роботиного.

«Я з ними воювала рік. Вони на позиції, я – на телефоні. Знала коли зайшли на завдання, коли виходили – через побратимів контролювала ситуацію», - розповідає жінка домальовуючи надламану троянду.

Про смерть «Бороди» (таке псевдо отримав на війні) повідомили побратими не одразу. Ще важче було його евакуювати з поля бою. Морози та ворожі атаки відтермінували повернення тіла чоловіка на Волинь на два тижні.

Він був найстаршим серед побратимів, тож дбав і хвилювався за їхні життя по-батьківськи. Вони ж, попри постійні обстріли та небезпеку, не лишили його на бойових позиціях, повернулись по його тіло, щоб вернути на рідну землю…

ІСТОРІЯ 2

Ірина Каламуняк малювала море. Професійна художниця та волонтерка проєкту Олена Киця іноді підходила до полотна, щоб додати ясніших барв вечірньому сонцю, яке Ірина спочатку бачила затягненим сірою млою. Не минуло й місяця, як вона втратила чоловіка на війні.

На арт-терапевтичний майстер-клас жінка прийшла намалювати їхню спільну з чоловіком мрію – море. Вона свого часу об'їхала весь Крим, а коханий Ярослав не бачив його ніколи. Хотіли поїхати, але не встигли.

Ірина і Ярослав були знайомі з раннього дитинства і в вже у 6 років він вперше заявив, що хоче з Іриною одружитися. У 10 був перший поцілунок, а справжні дорослі стосунки вони почали будувати у 24 роки, після років розлуки, бо ж коли літо закінчувалось, Ірина поверталась у рідне місто.

Вони прожили разом 14 щасливих роки й одружилися за три дні перед відїздом до війська.

Ярослав ніколи не служив, був комісований, тому коли військові прийшли до будинку сестри під час сімейних посиденьок, Ірина була спокійна. Але саме йому виписали повістку і вже за три тижні підготовки на полігоні, відправили у зону бойових дій. Два роки воював, а загинув 2 травня 2024 року.

Нині в мами Ярослава мешкає дві кішки, яких він привіз зі сходу, давши їм шанс на щасливе котяче життя. В телефоні Ірини багато світлин чоловіка з фронтовими котиками та песиками – каже, вони знаходили його скрізь…

ІСТОРІЯ 3

Картину Ірини Сушик місцеві одразу ідентифікують. Кажуть – впізнають їхню хату і грушу на подвір’ї.

П’ятеро дітей, які виглядали батька у відпустку, і на картині вдивляються в небо, але там він вже – Янгол у військовій формі.

За кілька днів до смерті Олександр мав приїхати додому. Напередодні він обдзвонив усю родину, сповістив приємну новину, а повернувся додому за кілька днів у домовині. Загинув поблизу Часового Яру у віці 55 років.

Був добрим, працював в колгоспі, потім господарював на своїх паях. Разом з дружиною Іриною, яка працювала у селі фельдшером, народили трьох донечок і двох синів. Сім’я була велика, довелось багато працювати, щоб побудувати будинок. Тож, як і більшість чоловіків з Іваничівщини, Олександр їздив на заробітки в Польщу.

Повернувся, як почалася війна, щоб вберегти синів та дружину-лікарку від мобілізації.

Історія Ірини та Олександра розпочалася романтично, ще у 1988 році. Вони мешкали у різних районах, бачились раз на місяць, але писали один одному довгі гарні листи. Після дворічної строкової служби, пара побралася і прожила разом 33 роки.

Нині Ірина має підтримку дітей і відданість великої вівчарки Джесі, яка прибилася до оселі незадовго після смерті чоловіка і почувається нині там господинею.

ІСТОРІЯ 4

Омар Кузьмук після сповіщення про початок війни кинув роботу в Польщі й повернувся в Україну до сім’ї.

Чоловік не міг спокійно спостерігати за подіями, тож спочатку пішов добровольцем в місцеву тероборону, а за повісткою був мобілізований у листопаді. Якийсь час лужив у Житомирі, пізніше у Білогорівську Луганської області. Одного дня пішов на завдання і не повернувся.

За кілька днів дружині Іванні передзвонив незнайомий номер і сказав «Шукайте!». Вона розпочала пошуки самотужки, збирала відомості, зверталась скрізь і лише за пів року змогла повернути тіло чоловіка додому.

На картині Іванни 8 пташок у небі, як 8 років у шлюбі. Розповідає, що з Омаром були знайомі з садка, а в дорослому житті зустрілись після училища, коли вона працювали в ресторані.

Через пів року почали разом жити, потім народили сина, а донечка з’явилася через 1 рік і 2 місяці.

Татусева донечка росте його копією і зовні, і за характером. Це й не дивно, - розповідає Іванна, бо її появу в її животику люблячий татусь відчув за сотню кілометрів, у Польщі.

Омар зателефонував дружині, щоб вона перевірила його відчуття і дуже тішився, коли тест показав дві смужки. Старшому синові тоді було лише 4 місяці.

Нині діти - її підтримка і рушій в житті. Вони дуже любили тата, бо балував і багато дозволяв. Нині він, як і на картині Іванни, Янгол, який оберігає й осяває їх життєвий шлях любов’ю, як робив це за життя.

В Оленки Киці це вже друга група учасниць проєкту Жива. Справжні історії кохання і вона тішиться результатам своїх підопічних, бо бачила, як вони проживали кожна свою історію.

Навіть за підбором фарб помітно було, як в процесі малювання стан змінювався - додавались яскравіші кольори в палітру та на полотно.

Жінки багато спілкувались між собою, ніби знайомі роками. Кожна знайшла собі тут і підтримку, і розуміння. Тож на прощання обіймались і обмінювались номерами телефонів.

Приємно, що очільниця Іваничівської громади Лідія Михайлівна Томашевська разом зі своєю заступницею Оксаною Рубан та директоркою Центру культури та дозвілля Іваничівської селищної ради Ларисою Недбайло прийшли підтримати учасниць проєкту та висловили своє захоплення їхніми роботами.

Ідея з майстер-класами для покращення ментального стану жінок, що прожили втрату рідних на війні, сподобалась усім, тож, можливо, найближчим часом ініціатива матиме продовження у громаді.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У Володимирі у центрі життєстійкості підтримають та нададуть необхідну психологічну допомогу.

Реклама Google

Telegram Channel