У Ратнівському районі такий стан з телефонізацією, що практично комп’ютерні класи не можна підключити до Інтернету і невідомо, коли це можна буде зробити...
Нещодавно міністр освіти і науки Василь Кремень заявив, що вже у наступному році всі школи матимуть комп’ютери. На Волині є у школах 1860 комп’ютерів, і тільки наприкінці минулого року учні одержали 1167 комп’ютерів, придбаних як за кошти обласного бюджету, так і за місцеві. Подібній ситуації можна було б тільки порадіти, якби проблеми, пов’язані з комп’ютеризацією, вирішувалися в комплексі. Ми подивилися, який же реальний стан справ з використанням комп’ютерів у сільських школах Ратнівського та Горохівського районів. Нині у Ратнівському районі у школах та учнівському міжшкільному виробничому комбінаті в райцентрі є 156 комп’ютерів. Є в районі школи, котрі мають комп’ютерні класи. Однак є проблеми із забезпеченням вчительськими кадрами, які б і самі досконало володіли складною технікою, і учнів могли навчити. Лише у Жиричівській загальноосвітній школі та в міжшкільному виробничому комбінаті є Інтернет. Тут, та й не тільки в цьому районі, такий стан з телефонізацією, що практично комп’ютерні класи не можна підключити до Інтернету і невідомо, коли це можна буде зробити. Лише чотири вчителі району мають спеціальну освіту. У Самарівській школі, де зараз всього чотири комп’ютери, вчителька Віка Апасєєва два тижні провела на курсах в обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів і нині своїм учням передає те, чого навчилась. Але, зрозуміло, двотижневе навчання не можна порівняти з п’ятирічним у вузі, де набувають кваліфікацію спеціалісти з тієї ж інформатики. У Кортеліській школі дев’ять комп’ютерів, шість з них — подарунок голови облдержадміністрації Анатолія Француза, а три вручив голова райдержадміністрації Микола Круглій. Працювала тут вчителька, котра добре була обізнана з комп’ютерною справою. Нині, як сказала директор школи Галина Хомук, викладає інформатику вчитель фізики Віталій Ковальчук. Його роботою задоволене і керівництво школи, і учні. Хоч, судячи з того, які знання з інформатики продемонстрували учениці одинадцятого класу, є над чим працювати надалі. Ця школа не має необхідного навчальному закладу принтера. Ще одна невирішена і болюча проблема не тільки у цьому районі, а й в області взагалі — відсутність програм з різних предметів для комп’ютерів. Програми роздобувають хто як може. Довелося чути в районах, що начальників відділів освіти скеровують у Київ на відомий книжковий ринок, що на Петрівці, де за готівку можна придбати програми для комп’ютерів. До речі, майже всі вони російськомовні. Не зрозуміло, чому цим не займається Міністерство освіти і науки, якому б належало подбати про їх випуск у достатній кількості державною українською мовою і розповсюджувати через магазини навчально-шкільного приладдя? Без належної підготовки відповідних спеціалістів, підключення комп’ютерів до Інтернету, видання необхідних програм комп’ютер може стати просто надто дорогою іграшкою. У цьому ще раз переконуєшся, побувавши у школах Горохівського району, де ситуація порівняно з Ратнівським районом значно краща. Щоправда, тут учнів у десятих і одинадцятих класах менше, ніж у Ратнівському районі. Тож при наявних 165 комп’ютерах, якщо не рахувати дві райцентрівські школи, один комп’ютер припадає на два учні. Як сказала начальник відділу освіти райдержадміністрації Тамара Середа, з 22 загальноосвітніх шкіл І—ІІІ ступеня 11 мають повні комп’ютерні класи, у яких по 11 комп’ютерів. До того ж ці школи підключені до Інтернету. У районі треба придбати ще 28 комп’ютерів, щоб мати їх у достатній кількості у кожній середній школі. Тут 72 комп’ютери попереднього покоління передано у школи-дев’ятирічки з тим, щоб діти могли принаймні освоїти ази комп’ютерної грамотності. Незабаром директори шкіл мають звітуватися у відділі освіти, як вони ці комп’ютери використовують. Окрім того, питання сьогодні стоїть так, щоб за рахунок шкільного компоненту там, де є кваліфіковані вчителі інформатики, проводити навчання ще й з учнями сьомих-дев’ятих класів. Ці ж вчителі мають навчити користуватися комп’ютерами і своїх колег. Згодом педагоги шкіл району складатимуть своєрідний іспит з того, як вони володіють комп’ютером. Слід відзначити й те, що у районі не чекали, доки хтось зі сторони поставить комп’ютери. Тож нині, окрім Берестечківської, Вільхівської та Угринівської шкіл, для яких 30 комп’ютерів придбано за рахунок Міністерства освіти і науки, обласного бюджету, решту, до того ж з спеціальними меблями, принтерами, сканерами, власне, всім необхідним, що вимагає санстанція для обладнання комп’ютерних класів, придбано за бюджетні кошти відділу освіти. Навіть старі школи, як Горохівська № 1 та Мар’янівська, у біографії яких не одне десятиліття, справили гарне враження. Можна по-доброму позаздрити учням Лобачівської, Берестечківської, Перемильської шкіл, які, гадаю, стали для них справді другим домом — світлим, теплим, затишним. Якщо, наприклад, Берестечківську школу готували до приїзду Президента України Леоніда Кучми, використовуючи на її оздобу гроші з обласного бюджету, то у Перемилі зробили школу, як лялечку, за місцеві кошти. У названих школах обладнані комп’ютерні класи так, як належить. І найбільш приємно, що учні виходять переможцями обласних рейтингових олімпіад з інформатики. А у Лобачівській школі учні під керівництвом досвідченого викладача Сергія Карніца не тільки працюють на комп’ютерах, шукають і знаходять в Інтернеті інформацію з різних предметів для себе і своїх вчителів, а й готують веб-сторінку про свою школу. А у Перемилі вчитель Олександр Пачковський розповів, що веде уроки з інформатики не тільки у десятих-одинадцятих, а й працює з учнями різних класів. У цьому й самі переконалися, побачивши у комп’ютерному класі дітей різного віку. Він же вчить працювати на комп’ютерах своїх колег-вчителів. Подібне є і в Мар’янівській школі, де вже понад десять років працює випускниця Київського університету Оксана Поплавська, досвідчений фахівець. Власне, зроблено вагомі кроки по комп’ютеризації шкіл. А за ними повинні бути наступні, щоб не перетворилися комп’ютери, особливо у сільських школах, у занадто дорогі іграшки. Анастасія ФІЛАТЕНКО.
