Тема, яка у ці передсвяткові дні вже набила оскомину, і все ж мовчати — також боляче...
Тема, яка у ці передсвяткові дні вже набила оскомину, і все ж мовчати — також боляче.
Траса Луцьк—Львів. На узліссях, що звільнилися від снігу, ще подекуди квітують проліски, але пробиваються вони до сонця не через торішнє листя, а крізь сміттєвий хаос із пластику та поліетилену. Поряд — красивий плакат, що перетворився у сарказм: «Дякуємо за чисті узбіччя!». Луцьк. Парк культури і відпочинку ім. Лесі Українки. Вже навіть головні його алеї перетворилися на сміттєзвалища. Пластикові пляшки і склянки конкурують із ряскою навіть на водних плесах каналів. А молода мама намагається пояснити трирічному малюкові, що обгортку з-під вафлі кидати під ноги не можна. Локачинський селищний цвинтар. Тут напередодні Великодніх свят уже намагалися навести порядок. Позагрібали торішнє листя, попалили сміття. Але хтось знову не побоявся гріха і висипав перед самісіньким входом непотріб із прибраної могили. Вітер далеко розносить старі, вигорілі квіти й стрічки з вінків. І це при тому, що торік тут викопали нарешті спеціальні ями для сміття. То, може, не тільки влада погана, а й дещо від нас залежить? Іменем пролісків і правнуків, котрі тих пролісків на узбіччях через сміття вже можуть і не узріти, закликаю: люди, будьте людьми! Природа може не витримати наших експериментів.
