Те, що перед Днем медичного працівника почастішали листи й дзвінки до редакції із подяками лікарям — зрозуміло. Але історія, яку розповів наш постійний читач, а віднедавна й дописувач лучанин Іван Григорович Плазовський — особлива.
Те, що перед Днем медичного працівника почастішали листи й дзвінки до редакції із подяками лікарям — зрозуміло. Але історія, яку розповів наш постійний читач, а віднедавна й дописувач лучанин Іван Григорович Плазовський — особлива. Посудіть самі. Тричі довелося робити операції його синові Олександрові. На той час хлопчині було лишень сімнадцять, а життя висіло на волосинці. А точніше — на кінчику скальпеля хірурга. Тричі у тому ж відділенні ургентної хірургії другої міської лікарні довелося лікуватися і самому Івану Григоровичу. А нещодавно там рятували і його дружину. Зрозуміло, що чоловік вдячний усьому колективу відділення, але найбільше — його завідувачу, лікареві від Бога Євгену Севериновичу Комарницькому. Це завдяки його професіоналізму, людяності, умінню приймати швидкі й правильні рішення повернулося здоров’я до найближчих людей і до мене самого, каже Іван Григорович. Завітавши в редакцію, він ніяк не виглядав на людину, яка не так давно перенесла інсульт. Сипав дотепами і навіть вірш присвятив своєму рятувальникові.
