ОТАК І ЖИВЕМО: за глухим парканом від життя не заховаєшся

Щоразу, проходячи цією затишною вуличкою в районі Гнідави, милувалася розкішним квітником біля одного із приватних будинків, збудованого ще за радянських часів, а, отже — зовсім скромного, як за теперішніми мірками. Зате в квітнику, огородженому сіткою — справжнє буяння ірисів, півоній, жасмину, гвоздик, ромашок.
Їдучи в цей район днями, навіть подумала, якими ще квітами помилуюся в знайомому квітнику. Натомість побачила... глухий паркан, який виріс довкола обійстя. Добротний, мурований, обкладений дорогою лицювальною плиткою і без жодної щілини. Стало якось сумно на душі. Пригадалися слова, сказані знайомим поляком-бізнесменом, який побачив, як зводять глухий високий паркан навколо обійстя-новобудови:
— Знаєте, чого ви живете гірше, ніж ми? Бо поляк, коли починає будуватися, передусім із сусідами заводить добрі стосунки, а ви спочатку відгороджуєтеся від сусідів якнайвищим парканом.
Здається, нині мода на високі глухі паркани досягла свого піку, але ж вони ніколи не були притаманні українській ментальності.