Сталось так, що я виходила заміж, коли уже носила свого сина під серцем. І мій майбутній чоловік це знав. Але він так мене любив, що не те що простив (прощати не було за що — я не була його нареченою, коли зустрічалась з хлопцем — батьком моєї дитини), а сказав: «Життя для мене втратить смисл, якщо ти не станеш моєю дружиною»
Сталось так, що я виходила заміж, коли уже носила свого сина під серцем. І мій майбутній чоловік це знав. Але він так мене любив, що не те що простив (прощати не було за що — я не була його нареченою, коли зустрічалась з хлопцем — батьком моєї дитини), а сказав: «Життя для мене втратить смисл, якщо ти не станеш моєю дружиною»
Валентина ПОЛІЩУК
Я відмовляла його від такого рішення, пояснюючи це тим, що чужа для нього дитина роз’єднуватиме нас, нагадуватиме йому про моє минуле. Але чоловік наполіг на своєму. Я, як кажуть, здалась, довірившись долі. І не помилилась. Це вже згодом він розповів мені, що я завжди йому подобалась. Ще тоді, як у школі вчилась. Тільки мій майбутній чоловік не наважувався зробити перший крок, оскільки бачив, що в мене чимало залицяльників. Хтось скаже, що так не буває, але, бачите, у мене якраз така ситуація, яка стверджує, що й у житті бувають казкові історії. А те, що пише авторка листа “Спокутую гріх молодості”, надрукованого у минулому випуску сторінки “Любить! Не любить”, я думаю, — результат обману. Якби вона до весілля сказала своєму чоловікові, що чекає дитину від іншого, то він або зрозумів би її, простив і одружився, або назавжди попрощався. І не довелося б жінці згодом спокутувати цей гріх і просити прощення, яке вже запізніле. Материнство для кожної жінки — це найсвятіше, це те, що визначене їй природою. І не випадково хтось сказав, що жінка, в якої є дитина, не одинока. Тож читачці, яка побивається і горює, що залишилась сама, треба по-іншому подивитись на світ. І не страждати, а постаратись жити так, щоб стати цікавою насамперед собі, своїй дитині, стати для цієї дитини опорою і побачити в цьому смисл свого буття. м. Горохів
