ДОЛЯ ДАРУВАЛА ВИЗВОЛИТЕЛЮ ДОВГІ ЛІТА

Визволитель Ковеля, полковник внутрішньої служби Іван Трохимович Сорока (на фото) нарахував щонайменше чотирнадцять випадків, коли стояв перед обличчям смерті. Мабуть, за велике терпіння та відсутність звички нарікати на долю, Господь Бог відміряв йому довгі роки життя

Тамара ТРОФИМЧУК

-Вибачте, я ще не встиг підготуватися до зустрічі, дайте мені п’ять хвилин на збори, – попросив Іван Трохимович, відчинивши двері свого помешкання. А вже за п’ять хвилин, секунда у секунду, зайшов у кімнату при повному параді: поголений, у свіжій сорочці, весь піджак в орденах.
- Скільки часу маємо на розмову? Я мушу спланувати, що за чим розповідати.
У скромній квартирі ветерана чистота і порядок. Такий же лад у думках та судженнях Івана Трохимовича. Слухаючи його яскраві спогади, ловиш себе на тому, що вирішальними у долі співрозмовника були війна і ... каліграфічний почерк. Вміння писати гарно, розбірливо та швидко визначило його шлях вже після сьомого класу. Хлопцеві доручили вести документацію одразу у трьох місцях - в колгоспі, сільраді і в школі. З того часу і до виходу на пенсію практично всюди працював на відповідальних посадах, отримавши, вже на заслуженому відпочинку, звання полковника внутрішньої служби.
У війну Іван Трохимович пройшов шлях від Житомира до Ковеля у складі з’єднання партизанських загонів під командуванням Малікова. Події 65-річної давнини пам’ятає в деталях. Досі здригається від згадки про голод, холод, втому тих днів. Визволяти Ковель ішов після багатьох недоспаних ночей.
- Кінь теж втомлений, засинає на ходу, падає, - розповідає. - Ти летиш через його голову, на тобі три гранати, два диски, автомат, сумка з патронами. Як згадаю зараз, аж моторошно робиться. Не інакше, як якась сила небесна мене від смерті охороняла. Кожен партизан мав при собі «лимонку» на крайній випадок. Я не раз себе запитував: чи витримаю? Відповідав: мушу.
Він добре пам’ятає те гнітюче враження, що справив на нього Ковель, коли партизани зайшли у звільнене місто: суцільні руїни, окопи, траншеї. На початках було страшно ходити по вулицях. На алеї біля нинішньої колонії неповнолітніх двоє дівчат підірвалися на міні. Гинула від вибухів господарська худоба. Будинки часто виявлялися замінованими. Заходить людина у хату - хата через хвилину злітає в повітря.
- Але зараз про війну не треба багато розповідати, - змінив раптом тему Іван Трохимович. - Вона нічого хорошого не приносить, тільки руйнує, убиває, знищує. Вже зараз менше треба говорити про війну. Більше треба дбати про життя і здоров’я нащадків.
На підтвердження цих слів пенсіонер повів мову про здоровий спосіб життя. Для досягнення довголіття, за його словами, потрібні чисте повітря, ритмічна праця та відпочинок, раціональне харчування, помірність в їжі та питті, чистота, свіже повітря в оселі. А головне - веселий характер та оптимістичний погляд на життя.