НАДЗВИЧАЙНИЙ ВИПАДОК: мене врятували люди і... почаївський хрестик

Якось в суботу приїхали ми автомобілем з матір’ю мого чоловіка обгортати картоплю у полі, що недалеко від лісу, — приблизно за кілометр від села Тростянець Ківерцівського району.
Після п’яти годин роботи на палючому сонці я ще вирішила збігати за чорницями. За годину помітила, що в лісі дуже потемніло, хоч було ще не пізно. Вийшла з лісу і здивовано зауважила, що півнеба накрито синім ковпаком, який стрімко насувався. Зібравшись за лічені хвилини, ми від’їхали.
Проїжджаючи грунтовою дорогою через низинку на своєму новенькому, недешевому і ще не виплаченому автомобілі, я забуксувала. Зрозуміла, що без сторонньої допомоги не обійтись. А стихія набирала розмаху. Стало темно, як вночі. Чоловікова мама молилась, а я затиснула в руці почаївський хрестик, з яким не розлучаюсь у дорозі.
Глянула за вікно, і мене пройняв жах ще й від того, наскільки швидко нас підтоплювало. Вода піднялась так високо, що от-от затопило б салон! Взувши свекруху в гумові чоботи, я відправила її до дороги за допомогою. Сама ж, стоячи по коліна у воді, взялась відром черпати воду. Попрацювавши так хвилин сорок, я підняла голову і очам своїм не повірила – неподалік зупинився автобус. З нього вийшло півтора десятка чоловік у формах дорожніх робітників. За декілька хвилин вони виштовхали машину на горбок. Я навіть подякувати, як слід, не встигла.
Тільки згодом дізналась, що це були робітники ДП “Філія Луцький райавтодор”, які повертались з ремонтно-дорожніх робіт до Луцька. Хочу через газету подякувати підрозділу виконроба Ярослава Моцяка. Нехай Бог дає здоров’я вам, хлопці!— написала до редакції Наталія Цьось із Луцька.