Коли років п’ять тому наші «відкрили» для заробітків Португалію, сюди їхали переважно чоловіки. Але останнім часом побільшало тут і жінок. Якщо ж вдається перетягнути до себе через різні бюрократичні кордони ще і дитину, то з часом з’являються думки: «А навіщо повертатись в Україну? Що доброго нас там зараз чекає?»...
Закінчення. Початок у «Волині» за 9 грудня.
2. РОЗБУДОВУЄМО ЄВРОПУ, РОЗПИВАЮЧИ САМОГОН Острів Мадейра, що знаходиться за тисячу кілометрів на південний захід від Лісабона, в Атлантичному океані, невеликий. 110 кілометрів завдовжки і 40—50 — в ширину. На початку ХV століття цей гористий клаптик суші в безмежному океані відкрили португальські моряки і почали заселяти його. Райське за кліматом і природою місце, однак, не було щедрим до людей, що жили тут. Клаптики городів на стрімких схилах гір, що спускаються прямо в море, і риболовля не давали великих статків ніколи. Тому і сотні, і десятки років тому, і зараз багато мадейренців відправляються в пошуках кращої долі по всьому світу. Останнє десятиліття, зі вступом Португалії до Євросоюзу, з острова від’їжджають на заробітки переважно до Англії, Франції, Нідерландів. На їхнє місце приїжджають африканці з колишніх колоній — Анголи й Мозамбіку, жителі Бразилії й Східної Європи. Серед останніх настільки багато українців, що Португалія, напевне, єдина країна в світі, де пересічний громадянин краще знає українців, ніж росіян і Росію. А ім’ям «украньяно» — «українець» тут нерідко називають всіх східноєвропейських заробітчан. І не дивно. На початок цього року в цій десятимільйонній республіці проживало шістдесят п’ять тисяч офіційно зареєстрованих громадян України. Плюс в два-три рази більше їхніх земляків-нелегалів. До останніх влада поки що ставиться досить поблажливо. Закони до тих, хто працює тут без робочої візи, достатньо суворі, але застосовують їх тільки до нелегалів, які вчинили якийсь серйозний злочин: крадіжки, наркотики тощо. Всі інші працюють, час від часу переживаючи хвилю страшних чуток: «Скоро всіх ловитимуть і відправлятимуть додому». На фоні спаду в португальській економіці, зростаючого серед власних громадян безробіття, уряд і хотів би так вчинити. Але це ж демократична Європа. Процедура депортації складна і довга. До того ж вимагає грошей. А ще громадська думка в країні, де майже в кожній сім’ї є власний заробітчанин, дуже терпимо ставиться до приїжджих з України. Тому коли наші хлопці, в паспортах яких тільки річної давності німецька двотижнева туристична віза, ідуть в суботу до бару — вони трохи бояться. Але, добряче хильнувши, про все забувають і гуляють так, що змушують господаря викликати поліцію. І тут — нічого страшного. Наших бешкетників підвозять додому, ніби малим діткам кажуть, що так робити не можна... І все! В Португалію в переважній більшості їдуть працювати на будовах. Там найвища зарплата. До речі, серед старих 15-и членів Євросоюзу у Португалії мають найменшу мінімальну зарплату — 349 євро. Для порівняння, в Німеччині — 1100 євро. Так вже заведено, що іноземцям, легальним і нелегальним, платять на 10—20 відсотків менше, ніж місцевим. Але не завжди і не скрізь. У великих будівельних фірмах, куди прагнуть потрапити працювати всі наші, зарплату і надбавки виплачують без дискримінації. Чого немає у невеличких фірмочках, де господар часто-густо працює поряд зі своїми робітниками і вимагає можливого і неможливого, а заплатити намагається якнайменше. Працьовитість наших земляків тут вже добре відома. Їх охоче беруть на роботу. Але широко розповсюджена в Україні думка, що ми найбільш трудолюбивий народ, виявилась не зовсім вірною. Ті ж португальці ще більші трудоголіки. Нашим же найбільше шкодить зелений змій. І хоча місцеве вино досить дешеве, українці і далеко від дому не зраджують традиціям. Різного виду самогонні апарати допомагають переробляти тростинний цукор в зовсім непогану горілку, якою пригощають і місцевих жителів. Оманлива думка «заробляю багато — можна й випити» нерідко приводить до того, що наші випивохи, провівши на заробітках рік-два, не мають за що повернутися додому. Мадейра — курорт дуже популярний серед жителів Європи, які прилітають сюди на тиждень-два поніжитись на теплому сонечку. Наші з цього приводу жартують: «Німці й англійці можуть собі дозволити відпочивати на березі океану 10—15 днів. Ми ж, українські «туристи», — відпочиваємо тут роками». Коли років п’ять тому наші «відкрили» для заробітків Португалію, сюди їхали переважно чоловіки. Але останнім часом побільшало тут і жінок. Вдвох легше переживати розлуку з рідними, разом можна більше заробити. Якщо ж вдається перетягнути до себе через різні бюрократичні кордони ще і дитину, то з часом з’являються думки: «А навіщо повертатись в Україну? Що доброго нас там зараз чекає?» Багато молодих людей і молодих сімей вирішують залишитись в Португалії назавжди. Діти ідуть до місцевих шкіл. За кілька місяців вони вже знають португальську мову значно краще, ніж їхні батьки. Знаходять собі товаришів і подруг серед ровесників. Грають на вулицях у футбол і замість «Шахтаря» і «Динамо» починають вболівати за «Бенфіку» і «Порто». Та, звичайно ж, абсолютна більшість наших заробітчан повертається додому. Хто назавжди, хто лише у відпустку. Квартири, житло (найчастіша мета заробітчан) за час їхньої відсутності відчутно подорожчали. Грошей бракує. А тому потрібно знову пакувати чемодани і — на захід, в Європу, до праці. Віктор ШАЙДЮК.
