Захисник, тато, порадник: історія про полеглого поліцейського з Волині, який не зміг залишитися осторонь

У лютому 2023 року Юрій добровільно приєднався до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Із собою взяв не тільки досвід, а й усвідомлення: має захистити країну і майбутнє трьох неповнолітніх доньок.

Про полеглого колегу-захисника розповіли на сайті ГУНП у Волинській області. 

Вже за кілька місяців він виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків - Бахмутському.16 жовтня, під час штурму поблизу села Курдюмівка, Юрій загинув. Посмертно поліцейському-добровольцю, заступнику начальника сектору кримінальної поліції ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП, присвоїли звання підполковника поліції та нагородили орденом «За мужність». 

Напередодні його Дня народження ми поспілкувалися з дружиною Тетяною і 18-річною донькою Марією - аби зберегти памʼять про чоловіка, тата, захисника. Тетяно, Марійко, розкажіть, яким був ваш чоловік та тато Юрій.

- Як би ви його описали людям, які ніколи його не знали?

«Дуже добрим, чуйним, турботливим, люблячим чоловіком, - відповідає Тетяна. - Найкращим для нас. Він був дуже позитивним і ніколи не відмовляв людям у допомозі. Ми були в шлюбі 20 років, разом створили дружну хорошу сім’ю, народили трьох донечок».

«Справді, він був дуже людяний. Завжди допомагав тим, хто цього потребував, і вчив нас робити так само. Для нього не було різниці - людина з бідної чи багатої сім’ї. Він завжди казав, що всі рівні, і не можна оцінювати людину за статусом. Він вірив, що немає поганих людей - є ті, які мають погані долі, які зламалися і їх треба підтримати», - додає Марія.

«Тато завжди допомагав знайти свій шлях і підтримував будь-яку мою ідею, навіть якщо я сама в неї не вірила. Він був за своїх дітей. Завжди давав добрі поради, бо багато чого бачив у своєму житті, міг підказати, як краще вчинити, а зараз цього порадника немає. Мені дуже важко тепер, бо здається, що я можу робити неправильні рішення.  А так би в тата запиталася - тато би підказав, - розповідає дівчина. На роботі він був серйозним, зосередженим, дуже любив те, чим займався. А вдома - більш легкий, життєрадісний», - додає Тетяна.

- Коли і як він вирішив захищати Україну?

«Ще з початку повномасштабної війни говорив, що хоче піти в добровольці. Що б я не казала, як би не просила - стояв на своєму.

У лютому 2023 року Юра доєднався до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Він казав, що мусить, що хоче щось змінити і не може сидіти на місці. Навіть троє неповнолітніх дітей його не зупинили».

- Що він розповідав вам про свою службу там, на Сході?

«Він оберігав нас від поганих новин, не хотів, щоб ми ще більше хвилювалися. Розумів, що ми і так переживаємо. Завжди заспокоював, казав, що все буде добре, що війна скоро закінчиться, і ми переможемо. Якщо вам комфортно згадати, яким день був, коли ви дізналися про загибель Юрія?.. Він написав, що в неділю йде з хлопцями на завдання, на штурм, і мав повернутися в понеділок. Але не повернувся… Я почала хвилюватися, але навіть не допускала такого, що він може загинути. У вівторок вже всіх почала обдзвонювати, хлопці сказали, що Юра загинув, але тіла не можуть забрати, бо в тій місцевості - активні бої. 

Майже два місяці я жила у невідомості, продовжувала вірити, що з ним все добре. Знаєте, як кажуть: «Надія помирає останньою». Вона померла у той день, коли мені офіційно повідомили про загибель».

- Що вам тоді допомогло втриматися на ногах?

«Діти… Знаєте, коли згадую – то мене як по живому ріжуть.

Розумію, що заради дітей мушу триматися, хто має їх піднімати, як не я?»

- Що б ви хотіли, щоб люди знали про вашого чоловіка та тата?

«Часто люди знецінюють роботу поліції, говорять, що поліція не воює. Але мій чоловік був поліцейським - і, маючи трьох діток, пішов захищати нас із вами», - каже Тетяна. 

«Я хочу, щоб люди не забували, яку ціну ми платимо, аби жити тут, і віддавати шану тим воїнам, які поклали своє життя за нашу державу. Я хочу, щоб пам'ятали, що вони всі теж хотіли жити, мали сім’ї, але вони стали на захист своєї країни, не боячись, що можуть загинути і в один момент втратити все», - доповнює маму Марія.

- Чи є щось, що ви продовжуєте заради нього або в пам'ять про нього?

«Мама хоче і тато хотів, щоб всі діти вивчились і мали вищу освіту, і щоб йшли за своїми мріями. Це і робимо заради нього», - ділиться дівчинка.

- А що ви перейняли чи навчилися від нього? 

«Не здаватися.

Навіть, коли дуже важко. Тато завжди казав, як би не було, треба завжди продовжувати йти вперед і не зламатися. Він часто повторював фразу: «Терпи, терпи - терпець тебе шліфує…». Напевно, ці слова найбільше мені допомогли тоді, коли дізналась про його загибель. Якби у вас була можливість зараз щось йому сказати, що б це було? Що ми дуже за ним сумуємо… Востаннє я бачила тата на його день народження - 7 травня.  Це було рівно два роки тому.  Ми всі поїхали до лісу відсвяткувати, провести разом гарний день. Тато дуже любив природу. Я тоді зробила фото на полароїд, досі ношу його із собою… Йому тоді виповнилося 45. Більше ми не бачилися. Татові назавжди 45…»

Марина Балдич

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У громаді на Волині відкрили пам’ятник полеглим Героям та стелу з їхніми іменами.