Ковель провів в останню дорогу двох Героїв - Максима Плотнікова та Руслана Фатхудінова

«Сьогодні ми знову зібралися громадою, щоб провести у вічність ще двох наших Героїв. Воїнів різних поколінь та життєвої долі, які однаково любили свої родини та своє місто. Воїнів, які пішли на війну з власної волі, бо так розуміли свій обов’язок перед рідними людьми та країною. Ми тут, щоб гідно попрощатися і подякувати їм за захист та можливість для України мати майбутнє. Ковель сьогодні попрощався з водієм-електриком роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А4056 68-мої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша солдатом Максимом Вікторовичем Плотніковим та далекомірником зенітного ракетно-артилерійського дивізіону в/ч А7028 солдатом Русланом Геннадійовичем Фатхудіновим.

 Максим Плотніков народився 28 червня 1995 року в Ковелі. Навчався у ЗОШ №7 та міській гімназії імені Олени Пчілки. А повну середню освіту здобув у Маяківському лінгвістичному ліцеї.

За порадою дідуся Максим обрав професію інженера-технолога, яку отримав після закінчення Національного університету харчових технологій у м. Києві. Навчання поєднував з роботою: працював агентом з нерухомості, менеджером в одному з найпрестижніших торговельних центрів Києва. У столиці, Максим зустрів свою кохану дівчину – Валерію, з якою разом планували майбутнє. Робити власний вибір, самостійно приймати рішення, знаходити вихід зі складних життєвих ситуацій – було для Максима справою звичною справою. Він був не за віком серйозним та врівноваженим.

 Повномасштабна війна застала Максима в Києві. Він повернувся у Ковель, хоч це було дуже складно зробити в перші дні війни.

Там на нього чекали дідусь і бабуся, за якими доглядав дядько Андрій. Але, коли той добровільно вирішив стати на захист країни і приєднався до одного з підрозділів ЗСУ, саме на плечі Максима лягла вся відповідальність та турбота про дідуся з бабусею, яких він дуже любив. Займався волонтерством - допомагав підрозділу, де служив рідний дядько Андрій, сам готувався до захисту країни.

 Попри те, що строкової військової служби Максим не проходив, у липні 2024 року він уклав контракт із ЗСУ. Змалку його захопленням були комп’ютери, тому вирішив опанувати військову професію оператора БПЛА. Разом з побратимами Максим тримав оборону на одній з найскладніших ділянок на лінії зіткнення, на Покровському напрямку фронту. Не так давно Максим подарував своїй коханій дівчині Валерії каблучку і пообіцяв, що вони обов’язково одружаться після завершення війни. Разом вони мріяли створити щасливу сім’ю. Сім’ю, якої у Валерії не було, бо вона сирота.

 

Та війна знищила їхні мрії, вбила їхнє сімейне майбутнє…

1 травня 2025 року під час виконання бойового завдання солдат Максим Плотніков загинув смертю Героя на полі бою.

Висловлюємо щирі співчуття мамі Олені, дядькові Андрію, бабусі Тамарі Іванівні, дідусеві Володимиру Вікторовичу, коханій дівчині Валерії, усім хто знав і любив Максима.

Руслан Геннадійович Фатхудінов народився 11 жовтня 1970 року в м. Броди Львівської області у родині військового. Довгий час сім’я Фатхудінових проживала в Грузії. А коли переїхали у Ковель, Руслан пішов навчатись до міської гімназії, де закінчив 10-11 клас. Уже в молодості йому довелось пройти школу мужності і відваги під час служби на кордоні з Афганістаном.

Більше 25 років Руслан Фатхудінов займався підприємницькою діяльністю у нашому місті. Багато хто з нас добре пам’ятають його посмішку, добрий погляд і пораду, бо важко знайти ковельчанина, який би хоч раз не заходив у його магазин «Ефект» і щось там не купував.

Сімейне життя не склалося. Але Руслан Геннадійович дуже любив свою доньку Катерину, яка нині проживає у Луцьку. У них склалися прекрасні стосунки. І найбільшою відрадою для Руслана Геннадійовича-дідуся стали онуки - Владислав, якому 13 років, та п’ятирічна Варвара. Дідусь завжди чекав, коли вони приїдуть у гості, готував шашлики, показував свій садок, город. Він любив життя, але коли розпочалось повномасштабне вторгнення, одразу пішов у військкомат. Спочатку йому відмовили за станом здоров’я. Проте чоловік все одно наполягав на своєму. І таки добився, щоб його взяли до війська.

Донька пригадує: тато ніколи не жалівся на військові будні. Як би не було важко, він завжди посміхався, жартував, казав, що все буде добре. З фронту надсилав їй відео збитих дронів. А для онука Влада дідусь передав військовий бінокль.

«Татарин» — так називали Руслана побратими. Для них він був другом і наставником. Вони завжди чекали, коли Руслан повернеться з бойового завдання, адже знали, що він приготує смачний обід чи вечерю. У лютому цього року Руслан Фатхудінов приїхав у відпустку. Передчуваючи біду, Катя просила тата залишитись вдома, не хотіла відпускати. Проте, батько рішуче відповів, що має бути поряд з побратимами…

Життя далекомірника зенітного ракетно-артилерійського дивізіону в/ч А7028, солдата Руслана Геннадійовича Фатхудінова обірвалось 29 квітня в районі населеного пункту Шахове Донецької області.

Щирі співчуття родині: мамі Людмилі Степанівні, дочці Катерині, онукам Владиславу та Варварі, всім, хто знав і любив Руслана Фатхудінова.

Вічна пам’ять і слава Героям!», - йдеться у повідомленні.