66-річний майстер із Волині зберігає столітні традиції та гончарує на крузі свого діда

Чоловік родом із села Рокита Ковельського району, і своє село з гордістю величає «столицею гончарів»: у 1965 році тут жили й працювали 175 майстрів художньої кераміки.

Суспільному волинянин розповів: гончарним мистецтвом захопився у 26 років. Навчання «з нуля» зайняло два місяці, потому ж почав відточувати навички та вміння.

«На території села Рокита є гейзерна глина, яка видута з глибини 70 кілометрів землі і вона має дуже унікальні властивості. Я був маленький, ще в школу не ходив, а тато сидів і робив в хаті. Були такі вишки, дерев’яні полички під стелею і там сушилися вироби», — сказав чоловік.

Зі слів Василя Курилюка, в Рокиті за його молодості був гончарний завод. Саме там він як учень вивчився майстерності цього ремесла в одного з тамтешніх гончарів. Коли Україна стала незалежною, завод перестав функціонувати та чоловік взявся до вчителювання у місцевій школі.

«Розвивалася дуже гарно в дітей пластика рук, бо з глиною працювати, то здоров’я.Бо глина є цілюща, ніяких хвороб на руках немає», — пригадав волинянин.

У власній майстерні волинян зберігає столітню родинну реліквію — дерев'яний гончарний круг. Попри те, що в роботі Василь Курилюк користується новітнім обладнанням, також майструє і на старовинному станку свого діда.

«Йому (станку — ред.) вже десь 100 років... Спочатку приліплюємо глину, вона вже в мене розім’ята, потім змочуємо руки і обіймаємо глину. Відцентровуємо глину, щоб вона була рівненька, потім робимо в середині отвір. І робимо гончарну трубку, тобто схоже щось на циліндр», — розповів майстер.

Гончарна справа, зізнається волинянин, приносить йому задоволення та заспокоєння для душі. Аби створити один виріб, потрібно від 10 до 60 хвилин, залежно від складності. Потому, зазначив Василь, треба слідкувати за тим, аби виріб після етапу формування добре висох і не потріскався.

«Як мені погано на душі, я йду в майстерню. Сідаю і беру глину. Свій фах гончаря не передав нікому, бо в мене в родині всі дівчата і вони не захотіли займатися гончарством, бо для дівчат то тяжка праця...» — зазначив чоловік.

Під час випалу керамічних виробів при температурі 980 градусів за Цельсієм глина настільки спікається, зазначив майстер, що при 2-3-міліметровій товщині стінок посуд стає дуже міцним.

«Тут варили борщ, суп, холодець, накривали кришкою і воно вмлівало в печі. Тут зберігали молоко: називається збанок, а в менший брали ягоди в ліс, щоб ягоди соку не пускали. Є посудина для олії, називається «пушка». Сюди вставляли пір’їнку, наливали олії і скільки до пір’їнки чіплялося, стільки смачили», — додав гончар.

66-річний Василь Курилюк зазначив: аби стати гончарем, потрібно мати терпіння та велике бажання до освоєння ремесла. «І треба бути не сердитим, не сваритися, бо гончарка не терпить сердитих», — резюмував волинянин.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Чому головна туристична перлина Волині не наповнює казну.