Одним із найголовніших завоювань Помаранчевої революції називають свободу слова, суть якої ще понад 200 років тому влучно охарактеризував французький письменник і філософ Вольтер: «Мені не приємні ваші погляди, але я готовий віддати своє життя, щоб ви могли їх вільно висловлювати»...
Одним із найголовніших завоювань Помаранчевої революції називають свободу слова, суть якої ще понад 200 років тому влучно охарактеризував французький письменник і філософ Вольтер: «Мені не приємні ваші погляди, але я готовий віддати своє життя, щоб ви могли їх вільно висловлювати»
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
Так, сьогодні ми можемо спокійно надрукувати в себе в газеті фотографії особнячків Ющенка і Тимошенко, які перед тим опублікували в себе провідні інтернет-видання країни чи показали центральні телеканали. Але при цьому спробуй оприлюдни знімки помешкань перших керівних осіб нашого краю чи подай інформацію про їхні прибутки і який бізнес належить їхнім родинам чи кумам. Гірше тільки зробиш своєму виданню, адже одразу буде дано «зверху» сигнал відповідним службам вставляти газеті палки в колеса... Зізнаюсь, після Помаранчевої революції я мріяв, що команда Ющенка, яка прийшла до влади, і ми, журналісти, обійдемо усі фірми-митниці-лісгоспи-пилорами, щоб, як кажуть, вивести на чисту воду всіх крадіїв-хабарників-бюрократів. Яка наївність! Ніхто, виявляється, цього й не думав робити: ані нова влада, яка просто змінила таблички на своїх чиновницьких кабінетах, ані журналісти, які навперейми один перед одним почали тепер співати хвалебні оди новій владі, ніби вона нам створила райське життя. А влада підгодовувала журналістів грамотами і преміями, кокетливо заграваючи: «Четверта влада, четверта влада...» А отримавши подачку від влади, як будеш її критикувати? І вже дуже скоро стало зрозуміло, що територія свободи слова у нас крок за кроком почала зменшуватися. Адже свободу слова ніхто просто так не дарує. Її не дають, а відстоюють, відвойовують. А помаранчевій владі, як і будь-якій, вигідно мати кишенькові газети. Що казати, коли чи ненайперше почали дозуватися запитання для... обраного на революційному Майдані Президента - з прес-служби глави держави напередодні зустрічі Ющенка з журналістами повідомляли: якщо ви хочете про щось поцікавитись у Президента, запропонуйте запитання наперед. Як? І це «заготовки» Президенту, який так клявся-божився, що він готовий віддати своє життя за свободу слова. Втім, реальне обличчя нашого Президента ми побачили вже через кілька місяців після його обрання, коли він, захищаючи свого сина-мажора, заявив про журналістську «морду». А гострі, критичні публікації, таких, скажімо, журналістів, як Олександр Нагорний, Ярослав Гаврилюк, і після Помаранчевої революції стали голосом волаючого у пустелі. Хоч головою бийся у стінку, а на критику ніхто не реагує. Точніше реагують, але горе-герої публікацій, які залякують газету судовими позовами і погрозами виграти судові процеси, бо в них усе «схоплено» і за все заплачено... Ось це «за все заплачено» і стало найбільшим ноу-хау після Помаранчевої революції. Політики придумали, як замінити цензуру, проти якої стояв Майдан, на «джинсу». Тут ще й криза їм підіграла, бо зараз газетам живеться дуже важко. Розуміючи це, представники політичних сил діють за принципом: «Хто платить гроші, той і замовляє музику», і вже відверто вимагають її - «джинсу»: «Ніякої рубрики «Політична реклама», ніякої зірочки над матеріалом, що позначає платний матеріал»... Російський тележурналіст Леонід Парфьонов, автор знаменитої серії програм «Намедни», нещодавно сказав: «У журналістиці я з 1982 року, так що застав усі періоди: повної несвободи, відносної свободи, майже повної свободи, контрольованої і регульованої свободи». Якщо перенести це на українську журналістику, то періодом майже повної свободи ми не скористалися, а він уже на прощання нам махає рукою. Адже після президентських виборів настануть періоди контрольованої і регульованої свободи - який з них прийде раніше, залежить від того, хто - Тимошенко чи Янукович - стане наступним Президентом. Перші тривожні дзвіночки уже чуємо. Чого варта, скажімо, ідея від так званого демократичного табору - заборонити критику уряду. Можете уявити, на яку видумку тоді будуть здатні регіонали поквитатися з «казламі, коториє мєшают жить», якщо прийдуть до влади? Тому, з кожним наступним роком День свободи, 22 листопада, матиме не меншу, а навпаки - більшу цінність. Ми шкодуватимемо за тим, що не скористалися з унікального моменту стати цивілізованою країною, хоча у той час були єдиними, як ніколи. І все ж, надіюсь, у нас вистачить сил і запалу, які 5 років тому вдихнув у наші серця і душі Майдан, не опускатися до такого рівня, що про правду ви знову зможете, як і в старі комуністичні часи, дізнаватися лише між рядків. Але тут нас підстьобувати маєте ви, дорогі читачі. І вибирати на журналістських виборах - передплаті - ті газети, які пишуть правду. Якщо вона, звісно, вам потрібна...
