Сімейні драми: «Тайм-аут»… у шлюбі

За спиною було десять років шлюбу, обом – по тридцять п’ять. Нашому синочкові – всього три роки. А щоб він з’явився – ми шість років лікувались, здавали аналізи, рахували дні й жили від циклу до циклу.

Коли на тесті з’явились дві смужки – мій чоловік плакав на колінах. Коли мене виписували з пологового, у спальні не було де поставити ще одну вазу з квітами. І от тепер – він втомився...

Він збирав речі швидко, діловито, ковтав «міцненький» напій на кухні – мабуть, для хоробрості. Не дивився на сина, що тулиться до його ноги. Залишив лише зимовий одяг. І пішов.

Добре хоч, ми жили в квартирі, яка дісталася мені від бабусі, – принаймні з дитиною на вулиці я не опинилася.

– Та він собі когось знайшов, – сказала подруга Ніна. – «Втомився», бачиш. Важко йому, бідному, з дитиною. Не чекай, не будь наївною. Іди, подавай на аліменти. На що ти жити будеш, поки він собі там «розбирається»?

І справді – не було на що жити. Я ж, на його наполягання, звільнилася з роботи, коли синові було півтора:

– Ми так довго його чекали, – казав тоді Денис, – не віддамо в садок. Сиди вдома, я вас обох забезпечу.

Я й сиділа. Виховувала дитину, підтримувала чоловіка, створювала затишок. Жила його бажаннями.

Він справді заробляв добре. Дав гроші – не питав, на що витратила. Але як тільки зник – не подзвонив ні разу. Не спитав, чи є чим годувати сина, за що платити комуналку. Мовчання.

Через тиждень я пішла до суду подавати на аліменти. А вдома гарячково шукала вакансії. Везіння – на моїй колишній роботі звільнилася жінка, яка йшла на пенсію. Могла виходити хоч завтра. Проблема була тільки в тому, що в садок ми не попали, місця не було.

Мама запропонувала допомогу:

– Водитимеш малого до нас. Так, мені важко з моїми ногами і його енергією, але що ж робити? Тільки кидай хоч трохи грошей, щоб на продукти було.

«Невже десять років я втрачала себе, розчинялася в чоловікові?».

Це було справедливо. Пенсія в неї – маленька. Я позичила гроші в Ніни – треба було щось їсти і за щось їздити на роботу.

Чоловік не дзвонив. Не з’являвся. Не цікавився.

А потім я сама все побачила.

«Тайм-аут» виявився симпатичною брюнеткою років 25, високою і худенькою. Вони сиділи разом на веранді кафе – прямо біля моєї роботи. Мабуть, він не думав, що я коли-небудь туди повернуся. Я просто сфотографувала їх і пішла далі.

А життя… почало налагоджуватися. Я раптом відчула: мені краще без нього. Спокійніше. Чистіше. Ніхто не розкидає речі, не залишає після себе брудну ванну, не вимагає готувати те, що я не люблю.

Я зрозуміла, що я – інша. Не та, якою була в шлюбі. Виявилось, я обожнюю хокей, а не футбол. Що ті парфуми, які так подобались чоловікові, мені – гидкі. Що я ненавиджу той нудний каштановий колір волосся, якого він добивався. Що мені личить коротка стрижка, а кросівки з платтям – це прекрасно. І нюдова помада – точно не моє.

Невже десять років я втрачала себе, розчинялася в чоловікові?

Я почала повертати себе – по крихітці. Влаштувавшись на роботу, за три місяці отримала підвищення і надбавку. Поміняла сукні на джинси і ділові костюми. Перефарбувала стіни в нові, яскраві кольори. Ті, які мені подобались. І подала на розлучення.

За вісім місяців чоловік не подзвонив. Жодного разу.

А за два дні до суду з’явився. З букетом і фруктами.

– Я подумав… розібрався в собі. Не проти повернутись. Але, Боже, що це за колір стін у коридорі?! І чому ти підстриглася? Тобі це зовсім не личить.

– А я теж розібралася, – відповіла я. – І цей колір – мій улюблений. І зачіска мені подобається. А як звати ту, з якою ти «розбирався»? Вона тобі відмовила?

Я показала йому фото.

– Я не хочу, щоб ти повертався. Я подумала – і зрозуміла: без тебе мені – краще.

Він почав говорити, що я – егоїстка, що не думаю про сина, що мені вже майже сороківка, і з дитиною, кому я така потрібна…

– А я про сина думала ці всі вісім місяців. Коли ти «відпочивав». Думала, чим його годувати і з ким залишити. І так, я – егоїстка. І знаєш – це прекрасно. Бо я потрібна. Собі. Я себе повернула. А тебе – ні.

Я зачинила за ним двері. І ні про що не шкодую. Бо якщо кохання справжнє – в ньому не буває «тайм-аутів».

* – Тайм-аут – перерва.

ЛАКІ, «Мій маленький світ».

Читайте також: Єльцин бив Наїну до синців, а путін, випивши 100 грамів, знущався з дружини як садист…