ОТАК І ЖИВЕМО: протест проти дійсності чи намагання наслідувати моду?
Рано-вранці, зазвичай, я визираю у вікно й бачу перед собою одну й ту ж невтішну картину: двоє молодиків віком 20—25 років, напевно, йдучи на роботу, випивають хильцем пиво, пускаючи при цьому лайливого масного дотепа, який аж ніяк не тішить вухо перехожих...
Рано-вранці, зазвичай, я визираю у вікно й бачу перед собою одну й ту ж невтішну картину: двоє молодиків віком 20—25 років, напевно, йдучи на роботу, випивають хильцем пиво, пускаючи при цьому лайливого масного дотепа, який аж ніяк не тішить вухо перехожих.
А надворі ж лише сьома година! Відтак пригадую українську приказку: «Так — п’ю квас, а де побачу пиво, не пройду мимо». Оце, либонь, і воно! Коли б це був поодинокий випадок! Кожного дня, їдучи в громадському транспорті, бачу на зупинці біля Луцького національного технічного університету студентів, які не лишень смакують цим напоєм, а й пускають тютюновий дим. Відтак прикипаю недремним оком до дівчат, які теж не пасуть задніх. Одразу ж лягає на серце камінь... Невже оце і є типовий образ молодого українця (українки) ХХІ століття? Якщо це погоня за модою, то таку поведінку в Європі давно вважають пережитком минулого. То ж яким буде наше майбутнє? Поділилася своїми спостереженнями й роздумами Ірина Сорочук, студентка Інституту філології та журналістики ВНУ ім. Лесі Українки.
