НОВОВОЛИНСЬК НА ПЕРЕЛОМНОМУ ЕТАПІ

Про найбільш пекучі проблеми шахтарського міста з нашим кореспондентом розмовляє нововолинський міський голова Віктор Сапожніков

— Вікторе Борисовичу, як відомо, будівництво шахти №10 — архіважливе питання і для міста, і для області. Яка нині ситуація на цьому об’єкті?
— Вугільне підприємство №10 має продовжити шахтарську працю на 40 років. 900 тисяч тонн вугілля у рік — це вдвічі більше, ніж у даний час добувають усі чотири разом взяті шахти. В окремих місцях пласти досягають 1,6 метра. Отже, шахта перспективна, яка має дати робочі місця майже півтори тисячі робітникам. Однак відсутність фінансування цього об’єкта 8 місяців далася взнаки. Будівництво затихло, люди почали розраховуватися, частину спеціалістів довелося скоротити... Останнім часом після неодноразових звернень у міністерство, Кабмін і до Президента фінансування відновилось. У минулому місяці шахтобудівельникам надійшло 1 млн. 566 тис. гривень, що дало можливість розрахуватися з ними за виконану роботу. Отримали запевнення з Міністерства палива та енергетики про те, що у разі освоєння коштів у сумі 8—10 мільйонів до кінця року вони будуть проплачені. Є певні домовленості на отримання необхідних фінансів і в наступному році. І шкода, коли, як це бувало, всі наші домовленості і напрацювання пропадуть. Адже це — єдина шахта, що будується у державі, вона включена у програму “Українське вугілля”.
— Неодноразово доводилось чути про погіршення еколого-гідрологічного стану навколишнього середовища і в Нововолинську, і в сусідніх з ним районах, внаслідок закриття вугільних підприємств. Для його покращення Кабміном прийнята комплексна програма. Чи отримало для цих робіт якісь кошти місто?
— Нещодавно газета “Волинь” публікувала рейтинги екологічної ситуації по області. Наше місто значиться у середняках. Хоча, безумовно, проблем у цьому плані чимало. По лінії “Укрвуглереструктуризації” виділено 325 тис. гривень, що дало змогу зробити меліоративну канаву з укладенням труб у бік річки Західний Буг від району забудови шахти №2, яка найбільше потерпала від підтоплення. Подібна ситуація ще у двох “точках” — на селищі Жовтневому і поблизу села Будятичі, над чим працюємо.
Назріла потреба міста в полігоні твердих побутових відходів. З міської казни на його підготовку вже витрачено близько 300 тис. гривень. Виготовлено проект, відселено людей з території, відведеної для будівництва. Однак вартість цілого об’єкта — 4 млн. гривень, ми самотужки “не потягнемо”. Що стосується коштів, передбачених екологічними програмами Міністерства екології і охорони навколишнього середовища, то наше місто за останніх 10 років не отримало звідти жодної копійки.
— За час діяльності у місті спеціального режиму інвестиційної діяльності запрацювало 17 нових виробництв. Та чи все гладко з реалізацією нових інвестиційних проектів, адже на одній з останніх прес-конференцій ви обмовились про певні обмеження з боку держави?
— В результаті роботи нових підприємств, які створені із залученням інвесторів, вироблено і реалізовано продукції на суму 234 млн. гривень. Але не можна змовчати і про такий факт. Нещодавно на засіданні Кабміну, куди був запрошений, з уст міністра економіки Валерія Хорошковського прозвучала пропозиція внести зміни до законів про території пріоритетного розвитку та вільні економічні зони, зокрема, зняти пільги, гарантовані інвесторам. На мою думку, це абсурдна пропозиція, бо якщо у великі міста на зразок Харкова інвестор піде, то у такі, як Нововолинськ, а подібних, де позакривались шахти, є в Україні чимало, нічим не заманиш. І це при тому, що закон приймався з великими потугами. Дякую Прем’єр-міністру Януковичу, який нас зрозумів, а названі пропозиції оцінив як не підготовлені і такі, що потребують вивчення.
Закон про територію пріоритетного розвитку прийнятий зовсім недавно, а вже по ньому приймались певні обмеження, зміни від постанов Кабміну до пропозицій високих посадовців ліквідувати їх. Усе це вносить дисгармонію, перешкоджає роботі по залученню закордонних інвесторів. Нам просто перестають вірити.
— Багато говорилося про будівництво фабрики рулонних пакувальних матеріалів, яка мала стати в деякій мірі альтернативою закритим шахтам, вирішити проблему (бодай частково) працевлаштування безробітних шахтарів. Наразі стоять її лише стіни...
— Це теж одне з болючих питань. На будівництво цієї фабрики вже залучено 4 млн. гривень державних коштів. Окрім того, нинішнього року по фонду соцстраху МП “Модуль”, яке займається будівництвом, отримало 1 млн. 30 тисяч гривень, які до кінця року треба освоїти. Однак, на моє переконання, “Модулю” потрібно дещо змінювати напрямки в роботі. Це приватне підприємство, і для будівництва повинні залучатись не лише державні кошти.
— Знаю, що на місто з того ж фонду соціального страхування надійшло 3,4 млн. гривень. Куди ще розподілені ці гроші?
— 2,4 мільйона гривень перераховані державному підприємству “Волиньвугілля” на облаштування підземних робочих місць. Адже діючі шахти можуть продовжити своє повноцінне функціонування лише за умови переоснащення, технічної модернізації, а без додаткових коштів тут ніяк не обійтись.
Хоча робота вугільних підприємств, які на сьогодні не виконують план, однозначно потребує покращення. Погано, що наші шахти “з’їли” запас, напрацьований ще до 1998 року дев’ятим підприємством. Отримали вони всі кошти держпідтримки, інше питання, що їх замало. Не винні нічого нашим шахтарям і енергетики. Тому кивати вже нема на кого, сподіватись лише на власні сили.
— Протягом останніх місяців, мабуть, найбільше хвилювало питання комунальної сфери, перетворившись у найболючіше місце і для міської влади, і для мешканців міста. Чи вдалось вирішити проблему, пов’язану з нею?
— Проблема у тому, що в Нововолинську найменші (!) по області тарифи, а населення має великі борги і їх не “гасить”. Внаслідок того комунальні підприємства не мають можливості придбати потрібну техніку, матеріали, проводити переоснащення мереж і систем, прийняти кваліфікованих спеціалістів. На сьогодні на 15-у мікрорайоні нема гарячої води. І причина - та ж сама. Доки ми не приведемо тарифів до фактичних витрат, доти комунальна сфера сидітиме в глухому куті.
— Я розумію, як важливо для керівника створити сприятливу ділову атмосферу. Що вас у цьому плані найбільше не задовольняє, псує, так би мовити, настрій?
— Те, що в місті є люди, які живуть за принципом: чим гірше, тим краще, бо є їм про що тоді говорити. Хоча перед виборами, як і я, вони обіцяли громаді сприяти і створенню нових робочих місць, і займатись іншими економічними та соціальними питаннями. А опісля, зайнявши позицію критиканства, самі нічим не займаються, окрім “творення” різних звернень, вимог. А коли щось вирішується позитивне в місті, то не забудуть згадати і про свій буцімто внесок. Хоча ми всі разом, хто йшов на вибори і був обраний, повинні відповідати перед громадою за результати своєї роботи.
Алла ЛІСОВА.