Лист Трампу із розбомбленого Харкова

Дорогий Дональде! 

Мене звати Анна, я пишу цього листа з України, з Харкова, із ванної кімнати, де ховаюся разом із собакою та папугою від російських ракет і дронів. У місті вже пролунав, здається, дев’ятий вибух – я рахувала.

Так склалося, що до початку обстрілу я дивилася новини і, тікаючи у ванну, не встигла вимкнути телевізор. Із цього сховища я не бачу зображення, але добре чую звук. Транслюють Ваш виступ про чергове відтермінування санкцій. Ще на п’ятдесят днів.
Не впевнена, що доживу до цієї дати, тому вирішила написати просто зараз.

Розумію, що виглядатиму наївною, навіть смішною – ніби дитина, яка шле листа до Лапландії Санта-Клаусу. Але хай так і буде.

Я – доросла людина, мені майже 52 роки, і я давно вже не вірю в дива. Але якщо людство навчилося створювати серце на 3D-принтері, то чому б не припустити, що президент США прочитає лист звичайної української жінки? Це ж набагато простіше.
Я друкую цей текст на телефоні. Однією рукою заспокоюю собаку, яка страшенно нервує від гуркоту за вікном, іншою – набираю повідомлення. А ще мені доводиться постійно відволікатися і перевіряти телеграм-канали, де повідомляють, куди саме летить російський «Шахед». І поки він не над моїм районом – я пишу далі.

Дорогий Дональде!

Зовсім не применшуючи Ваших знань з історії, географії та політології, дозвольте дуже коротко описати сьогоднішні події очима простої українки – не чиновниці, не дипломатки, не представниці жодної партії.

Якщо обійтися лише двома словами, без зайвих складнощів, то – нас вбивають. Саме так. І якщо рахувати тільки від початку «великої війни», то нас вбивають уже 1238-й день поспіль. Ракетами, авіабомбами, дронами. Вбивають дітей, жінок, людей похилого віку й найкращих чоловіків, які боронять свої домівки.

Мені дуже хотілося б розповісти Вам про кожну дивовижну людину, яку ми змушені були ховати за ці 1238 днів, Дональде. Але негоже відбирати у президента стільки часу.

Часу насправді дуже мало. Можливо, його немає зовсім — щойно в телеграмі повідомили, що один із російських безпілотників прямує до мого району.

Але я все одно закінчу. Швидко.

Три короткі речення, які я хотіла б передати Вам від імені українців. Пробачте, що беру на себе таку відповідальність.

Перше. Не існує і ніколи не існувало жодної причини для російського терору проти моєї країни. Ані історичної, ані географічної, ані політичної.

Друге. Рано чи пізно ми все одно переможемо. Навіть якщо ще багатьом із нас, включно зі мною, доведеться загинути. Ми – така нація, для якої найвища цінність – це свобода.

Третє. Ви, як президент наймогутнішої держави світу, можете допомогти зберегти тисячі життів. Не післязавтра, не за тиждень, не за п’ятдесят днів. Сьогодні.

Повірте, це нічого Вам не коштуватиме. Бо це – безцінно. Вийдіть в ефір, пане президенте, і скажіть правду. Назвіть жорстоку, страшну, нічим не спровоковану війну росії проти України – жорстокою, страшною, нічим не спровокованою війною. Назвіть брехливий кремлівський режим – брехливим, а воєнного злочинця путіна – воєнним злочинцем.

І світ почне змінюватися.

Мені здається, найголовніша угода в житті – це угода із совістю.

P.S. Я все ще сиджу у ванній, ховаючись із собакою та папугою від російських ракет і дронів. Я пишу цього листа з України, з Харкова. У місті, за моїми підрахунками, вже пролунав сімнадцятий вибух.

Анна ГІН

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ