Віра та молитва допомогли волинянину витримати рік полону (Відео)

Чоловік зізнається, що повірив у своє повернення лише тоді, коли перетнув кордон і став на рідну землю. Найбільше він мріяв зустріти дружину Ірину та доньок.

Про це йдеться у відеосюжеті Суспільного.

У полоні Ігоря підтримувала молитва і думки про сім’ю.

«Молився, то ясно, що молився... Старався нікуди не лізти, бути спокійним там, тримався в стороні, щоб пережити все. Там умови тяжкі», — розповідає боєць.

Ігор пішов на фронт у січні 2023 року. У червні того ж року отримав поранення на Покровському напрямку. Після лікування повернувся на позиції, де 8 червня зник безвісти.

Його дружина Ірина згадує момент, коли дізналася про зникнення чоловіка. «Я зайшла, побачила військових. Вони нічого не сказали, і я сказала: 'Ні, він живий. Він живий, і ми його знайдемо. Обов'язково знайдемо'.»

Через 15 днів Ірина дізналася, що Ігор у полоні.

«Я ніколи не могла подумати, що я буду така рада почути те, що мій чоловік у полоні... Але він живий», — каже вона. Сім'я почала активно боротися за його звільнення, звертаючись до різних структур.

Найбільшою підтримкою для Ірини була старша донька.

«Найважче було бути сильною перед дітьми. Кожного разу, коли відбувався обмін і ти заходиш у хату і бачиш ті очі дітей, особливо старшої, вона дивиться зі слізьми і каже: «Мам, нема в списку». Це боляче було», — ділиться Ірина.

Ігоря звільнили 4 липня 2024 року під час обміну. Першими словами чоловіка було: «Не плач, я на Україні».

«Це було неймовірно. Я почула вже татовий голос і просто впала на землю і дякувала Богу», — згадує донька.

Після реабілітації у Волинському госпіталі Ігоря виписали додому, у рідне село Сільце, де його чекала менша донька та улюблені страви.

«Я хочу додому», — говорив він, повертаючись, адже «вдома і стіни лікують».

Зараз Ігор мріє про мир, повернення всіх військовополонених і про те, щоб закінчилася війна.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: «Я залишився прикрити побратимів»: волинський гвардієць вижив під завалами й повернувся до бою.