Колеги та друзі про Андрія Парубія: він творив українську історію

«В нас наче вирвали шматок душі. Ми познайомилися в 2004 на Помаранчевому Майдані, можливо, навіть раніше, але усвідомлено наша дружба завʼязалася в ті буремні і світлі часи. Андрій був світла людина. І безкомпромісна. За Україну він готовий був померти. Він і помер за неї. 20 років ми були в одній команді – проукраїнській, патріотичній, державницькій. Разом ми пройшли владу і опозицію. Працювали з двома проукраїнськими проєвропейськими президентами Ющенком і Порошенком», – пише співголова фракції Ірина Геращенко.

 «В моїй голові – спалахи споминів з Андрієм. Їх багато… Харківські угоди, він кидає шашку в президію, аби зупинити зраду України і війну. Ми розуміли, що пролонгація чорноморського флоту означає повзучу інтервенцію росіі. Мовний майдан. Для Андрія українська мова була його Біблією і Євангелієм, він ніколи в житті не переходив на російську. Закон про українську мову був би неможливий без його лідерства.
А ще він захоплювався поезією і знав напамʼять купу віршів», – згадує Геращенко, пише eurosolidarity.

«Він чудово орієнтувався в українській історії і весь час, особливо в останні роки, після 22, не втомлювався повторювати нам, що історична місія нашого покоління – це збереження української державності. Ми не маємо права повторити помилок минулого сторіччя, коли чвари політичних еліт призвели до втрати українського шансу – стати Державою», – пише депутатка.

 «Андрій був дуже глибокою людиною. Нам всім повезло мати такого друга. Іноді ми сварилися. Але ми ніколи не лаялися… Він був сильною людиною, але його глибоко задівали примітивні, дошкульні «жарти» і «пародії» нікчемних низькосортних «жартівників». Нехай в їх ротах сьогодні виросте пірʼя… Андрій був державником. Якого ненавиділа Москва і пʼята колона Кремля. За це його і вбили», – переконана Геращенко. «Зараз ми всі отримуємо шквал дзвінків від міжнародних партнерів, політиків, державних діячів, які знали Андрія. Вони всі шоковані. Андрію, ми всі тебе дуже любили і шанували, Ти це знаєш. Честь була працювати з тобою, Друже. Вибач, що не вберегли», – пише Геращенко.

 «Андрія Парубія вбили. Ця новина просто не вкладається у голову. Вбили вдома, у Львові, зухвало і підступно. Вбили одного з кращих синів України, чия місія і покликання протягом усього життя були служити державі. Це він і робив невтомно, часто тихо і самовіддано, в найскладніші часи, не боячись відповідальності і втоми», – пише народний депутат Степан Кубів.

«Мав честь знати Андрія з 1989 року. Разом ми пройшли непростий шлях. Пліч опліч були на Майдані, разом писали і приймали такі важливі постреволюційні закони. Лише закон про мови чого вартує! Чотири дні тому, коли востаннє бачилися, він мав великі плани, готувався до відрядження… Зразковий сімʼянин, дбайливий син для старенького батька, друг, побратим, вчитель, державник. Україна щодня втрачає кращих! І ті, з чиєї вини і за чиєю командою це відбувається, повинні бути нещадно покарані», – пише Кубів.

«В одному з останніх своїх великих інтерв’ю (на моєму ютуб-каналі) Андрій Парубій згадував і про Мовний майдан, як прелюдію Революції Гідності, і про парасольки регіоналів над Литвином, коли Парубія дусили просто в президії, і про закони Чистого Четверга та квоти на радіо й тб та радість і піднесення від їх ухвалення», – пише народний депутат Микола Княжицький.

«Про все те, що через біль, страх та кров – змінювало Україну. Інтервʼю лягло в основу фільму «Мова свободи: закон, що змінив Україну». Ми зі сценаристом Олегом Манчурою готували його до річниці ухвалення закону про мову, а спікер парламенту VIII скликання, що його ухвалив – Андрій Парубій, був однією з ключових постатей, без яких цього закону, знесення якого тепер так наполегливо вимагає путін, не було б», – зауважує Княжицький.

 «Не можу повірити, що це правда… Нелюди вбили колегу по фракції, побратима на всіх революціях і в кожній битві за Україну, щирого патріота Андрія Парубія. Ми знайомі настільки довго і пройшли такий насичений шлях пліч-о-пліч, що стали більше, ніж колегами чи друзями. Ми стали справжньою родиною», – пише народна депутатка Марія Іонова.

«Вбивство такого патріота та високоморальної людини – акт терору, який може бути вигідний лише ворогам України. Правоохоронці мають знайти винних якомога швидше – це справа честі для держави», – наголошує Іонова.

 «Я п’ять разів починала писати ці рядки — і п’ять разів перекреслювала. Бо як словами вмістити 11 років спільного шляху? З того прохолодного вечора листопада 2013 року, коли Андрій вийшов на Майдан першим і там лишився… Він жив Майданом. Він готував ті загони самооборони Майдану, які врешті першими пішли на фронт в квітні 2014, коли росія думала, що зможе легко захопити Донбас. З Майдану ми разом прийшли в РНБО, де ще стояли меблі Клюєва. Одним з перших рішень було продати всі лексуси і джипи і віддати кошти в бюджет. Взагалі, скромність Андрія – це окрема історія», – згадує народна депутатка Вікторія Сюмар.

«Звісно, коли почалося повномасштабне вторгнення Андрій був разом з тими добровольцями, які прийшли захищати Київ. У 206 батальйоні він їздив на позиції і чергував разом з усіма. В окопах. На цій фотці від початку березня Андрій якраз повернувся після такого чергування. Обличчя було червоним від морозу, і він захоплено розповідав, які розмови про українську історію ведуть хлопці вночі в тих холодних окопах, і як знову на наших очах твориться українська історія…», – згадує Сюмар.

«Коли росіяни пішли з Київщини, він вважав, що нам вдалося головне – не втратити державу. Він був абсолютно захопленим героїзмом українського народу, який цього разу зміг… І він дуже оптимістично дивився в наше спільне українське майбутнє… Це власне, була наша остання з ним дуже недавня розмова, коли він знову сказав мені: Україна дорожча від політики, і саме цим треба керуватися…Лише загибель людини дуже часто проливає світло на те, як ця людина прожила своє життя. Андрій творив сучасну українську історію значно більше, ніж це було видно на сторінках преси. ВІн був ворогом росіян, бо зміг відстояти Україну. І це було справою його життя. Він був неймовірно скромним, жив в готелі «Київ» у Києві, дуже любив свою доньку і родину. Його неодноразово попереджали про «розстрільні списки», в яких було його прізвище, але держава Україна в обличчі влади таки не надала йому державну охорону. Люди в коментарях писали, що тепер він на чолі своїх самооборонців Майдану з Небесної сотні… Я знаю точно, що там він теж оберігатиме Україну, яка для нього була понад усе», – пише Сюмар.

Народна депутатка Софія Федина опублікувала останній пост Андрія Парубія з нагоди Дня Незалежності.

 «Я щойно усвідомила, що у мене хіба нема моїх фото з Андрієм Парубієм … бо кожен раз, коли ми були поруч, було не до фото: на Помаранчевому Майдані, на барикадах Революції Гідності, в численних судах чи на Акціях про Червоні лінії… і на блокпостах та позиціях…Мій друг, мій вчитель, той на кого рівняються, той за ким ідуть. Рідний, справжній, непохитний, простий, людяний… Борець за Україну у ВСІХ розуміннях слова.
Майже у всіх віхових моментах Незалежності України він був в центрі подій, він був опорою і локомотивом», – пише Федина.

«Я не можу оговтатись. Андрій Парубій – це була людина честі. Йому помстилися за мову, віру, армію, майдан, ЄС, НАТО, Томос… Вбивство Андрія Парубія – це погроза кожному патріоту. Погроза кожному, хто вимагає розмовляти українською мовою, кожному, хто відстоює українську церкву. Кожному, хто невпинний у русі України в ЄС і НАТО. Андрій Парубій боровся з московськими впливами у часи, коли ми ще були народом, а не нацією. Він брав участь у національно-визвольному русі та був організатором перших в Україні пікетів», – згадує депутатка.

«У 1989 році Андрія Парубія було арештовано за те, що організував несанкціонований мітинг. На початку 90-х його жорстоко побили, ледь не скалічили «муніціпали» за патріотичну діяльність. У 1990 році він був обраний депутатом Львівської обласної ради. У 1996-1999 роках був керівником Товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морським Силам України «Патріот України». В свій час був керівником націоналістичної молодіжної організації – Товариства «Спадщина». У 2004 році був активним учасником Помаранчевої революції та комендантом Українського дому», – пише Федина.

«Андрій у 2010 році був активним противником Харківських угод і не побоявся кидати димові шашки та яйця у Литвина, у залі парламенту, за що Янукович хотів зняти з нього депутатську недоторканність. Саме Андрій у 2012 році Парубій був ініціатором зриву розгляду скандального язикового закону Ківалова-Колесніченка. У період Євромайдану Парубій був комендантом Самооборони Майдану. На посаді спікера провадив європейський та євроатлантичний курс України. Обіймав низку міжпарламентських посад: співголова Асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литви та Сейму й Сенату Польщі, голова Виконавчого комітету Нацпарламентської групи в Міжпарламентському союзі», – пише Федина.

«Таким безпринципним вбивстом посеред білого дня вони хочуть нас залякати. Але отримають протилежний результат. Во імʼя памʼяті Андрія Парубія ми будемо ще сильніше стояти на своїх принципах», – пише Федина.