Між вогнем і словом: волинський вогнеборець рятує життя і творить поезію

Для Петра Гаврилюка цей вибір визначився ще змалку: любов до спорту та мрія про небезпечну, але відповідальну справу привели його до служби «101».

Про рятувальника розповіли у Головному управлінні ДСНС України у Волинській області.

Вже понад десятиліття він командир відділення 1 Державної пожежно-рятувальної частини міста Луцька. Для Петра Васильовича робота вогнеборця не просто професія, а справжнє покликання. Щоразу, коли він одягає форму й вирушає на виклик, відчуває і небезпеку, і відповідальність.

Перші дні служби він пам’ятає добре, бо тоді його переповнювало сильне бажання працювати. І хоча минули роки, готовність допомогти людям залишилася незмінною. «Я хочу бути корисним і довести собі, що зробив правильний вибір у житті», - ділиться вогнеборець.

Коли лунає тривожний дзвінок, у бій із вогнем і небезпекою йдуть ті, хто не знає страху. Петро Гаврилюк не приховує: особливо часто ризикувати життям доводиться від початку повномасштабної війни. Найважчий виклик у пам’яті Петра - пожежа на нафтобазі після ракетного удару. Пожежу третього рівня складності рятувальники приборкували понад півтори доби. Високе теплове випромінювання, ризик вибухів, загроза поширення вогню - все це не зупинило рятувальників. За хоробрі дії Петра нагородили Нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».

За роки служби він бачив чимало трагедій, однак рятував не лише з вогню. У селі Гаразжджа Луцького району йому вдалося витягнути з крижаної води рибалку, який тонув. «Такі моменти, це друге народження не лише для врятованих, а й для нас самих», — каже рятувальник.

Попри суворість професії, Петро не залишив свого дитячого захоплення поезією. Ще у школі він пробував писати вірші, перемагав у районних і обласних конкурсах. З роками вірші не зникли, а стали глибшими. Тепер це не вигадані історії, а відображення пережитого, - рядки, що народжуються там, де бракує кисню і сил: «Пекельний жар пропалює наскрізь…».

Поезія для Петра, це голос не лише його самого, а й колег-рятувальників. Вона з’являється у вогні, у тріску балок, у хвилинах, коли вирішується чиєсь життя. «У нашій роботі неможливо впоратися самому, тут усе тримається на довірі й команді» - каже він. І цю єдність він переносить у свої вірші.

З туману йшли вони один за одним –

Рішучі очі, стомлені обличчя.

Вдалось їм знову виграти сьогодні

Запеклий бій в смертельного вогнища…

За плечима Петра — врятовані життя, ротації у Харкові й Полтаві, міжнародні навчання «Маневри Хойна-2025» у Польщі. Він ніколи не називає себе героєм. Лише стисло відповідає: «Це робота, яку хтось мусить виконувати». А після чергового виїзду знову бере ручку й записує нові рядки, бо тільки так можна втримати рівновагу між боротьбою з вогнем і тишею власної душі. Його слово звучить і вірою у Перемогу:

Затихне грім і відголоски бою,

І світло переможе скрізь над тьмою.

Не загуде «Повітряна тривога»,

Й здобуде Україна перемогу!

Петро пройшов шлях від сільського хлопця захопленого поезією, до професіонала, який щодня стоїть на варті людських життів. У його творах оживає ніжність до краси рідної землі, а в одному з віршів, написаних ще до повномасштабного вторгнення, осінь постає як глибокий танець природи:

Холодний вітер проспівав мінорну гаму

І густо хмарами все небо заволік.

Пішов осінній дощ понад полями,

Тяжкими краплями ступивши по землі.

Він взяв під руку осінь вередливу

Й повів до вальсу трепетно її.

Під акомпанемент вітрів грайливих

У танці завертілися вони.

Рятувальник і поет - ці два світи зливаються в одній людині. І, можливо, саме в цьому поєднанні роботи й творчості - найбільша гармонія його життя.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Ніколи не пізно творити: художниця-аматорка відкрила свою першу виставку в рідному місті на Волині.