Від шкільної дошки до саперного підрозділу.
Фронтові уроки вчителя-сапера з Волині рятують життя побратимів на Торецькому напрямку (Відео)
За 32 роки роботи в сільській школі, щонайменше семеро його учнів самі стали вчителями та директорами шкіл, а двоє – служать безпосередньо в його підрозділі
59-річний вчитель географії та хімії з Волині Сергій Федорук на псевдо «Лукич» у війську від перших днів повномасштабної війни. Зараз чоловік керує інженерно-саперним підрозділом, служить на Торецькому напрямку.
Про це пише Суспільне.
Каже, його профільні предмети стали у пригоді на війні: знання з географії допомагають орієнтуватися на місцевості, з хімії — працювати з вибуховими речовинами. А ще, говорить «Лукич», на фронті знадобилися його знання людей і вміння знайти підхід до кожного.
У родині Сергія — три покоління вчителів, його мама, він сам і дружина, а також донька.
До повномасштабної війни Сергій 32 роки пропрацював у сільській школі на Волині вчителем географії та хімії. Завжди, каже, намагався йти до учнів у доброму гуморі.
«Перш за все, це заходиш у клас з посмішкою. Оце моє кредо — кожен клас уже знав. Раз Сергій Лукич зайшов з посмішкою — значить, він, перш за все, добрий», — каже Сергій.
У телефоні бійця на псевдо «Лукич» — фото його колег, учнів і учнів, які стали колегами.
«На цих фотографіях серед моїх колег, які вибрали педагогічну справу, сім учнів. Саме моїх учнів», — ділиться Сергій.
Вміння знаходити спільну мову з людьми й знання географії та хімії знадобилися, каже Сергій, і на війні. У війську він три з половиною роки. Зараз керує інженерно-саперним підрозділом.
«Перш за все, географія — коли вибираєш позицію, ти маєш знати, яка це позиція, чи це залужені ґрунти, чи підвищені. Далі — встановлення мінно-вибухових загороджень, чи є це супісок, чи не є супісок, чи на поверхні поставити, встановити ці міни, чи, відповідно, їх закопати», — пояснює він.
У підрозділі Сергія служать двоє його колишніх учнів.
«Звичайно, пишаюся і завжди вони зі своїм побратимом, завжди говорять, мій вчитель, отак, як він говорить, мене вчив, і до чого навчив», — ділиться Сергій.
«Мої бійці нагадують моїх учнів. Але учень — він тільки формується у своєму майбутньому, у своєму житті, як особистість, а тут особистість, яка вже має вибір, свою думку, свої світосприйняття, свої менталітети, і ти маєш з ним миритися, з кожним, відповідно, це все підійти, зважити та він буде виконувати цю роботу. Щодо учнів, так, мої учні також беруть участь на захисті нашої держави. Є такі учні, що вже пропали безвісти, загинули. Вже сім, пропали безвісти».
Зараз Сергієві 59 років. Його мрія — повернутися до мирного життя і далі працювати за фахом.
«В школі, як завжди чекають, завжди місце є. Я говорю, вже буду пенсійного віку. Кажуть, ще з таким пенсіонером гори згорнути» – сміється захисник.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: Судитимуть посадовицю «администрации городского округа Мелитополь».
