НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ: снігурі в селі — чекай на відлигу
«Поміж лютневих віхол десь із смерекових Карпат прилетіли до нас снігурі. Зграйка кочівників облюбувала стару вербу, оточену густими заростями терну. Самців було більше, вони хизувалися своїми яскравими червоними черевцями, самки — скромнішого забарвлення, бурувато-сірі. Раз по раз озвучували свою присутність свистячим «рюрр-рюрр...»...
«Поміж лютневих віхол десь із смерекових Карпат прилетіли до нас снігурі. Зграйка кочівників облюбувала стару вербу, оточену густими заростями терну. Самців було більше, вони хизувалися своїми яскравими червоними черевцями, самки — скромнішого забарвлення, бурувато-сірі. Раз по раз озвучували свою присутність свистячим «рюрр-рюрр...».
Здивувала їх особлива поведінка. З верхівки верби спускалися у сливові зарості, скльовували бурі бруньки, очищаючи їх від верхніх лусочок. Наситившись, ховалися знову в густій кроні з північної сторони. Чому? Мабуть, птахи не бояться холоду, а ще густі віти верби надійно захищали їх від спустошливих нальотів малого і великого яструбів. Вони не обминають і такої дрібноти, як снігур, вага якого всього 37 грамів. Є така прикмета: снігурі в селі — чекай на відлигу, таку бажану поміж нинішніх морозів», поділився своїми спостереженнями орнітолог-любитель із с. Хворостів Любомльського району Павло Шесталюк.
