На 96-му році життя зупинилося серце легендарного патріота Волині

Сумна звістка на Волині: сьогодні, у віці 95 років, зупинилося серце легендарного засновника і багаторічного керівника культової капели «Посвіт» Ростислава Кушнірука.

Волинянин Ростислав Кушнірук народився 27 червня 1930 року у селі Княгининок під Луцьком (тоді воно мало назву Німецьке) в патріотичній та заможній родині Григорія Дем’яновича і Марії Матвіївни Кушніруків. У сім’ї плекали шану як до фізичної праці, так і до освіти. 

Батько передплачував журнали «Сільський господар», «Золотий колос», був активним учасником сільськогосподарських виставок та ініціював спорудження православної церкви в селі. З самого дитинства Ростислав Кушнірук був свідком зібрань місцевої «Просвіти», куховарських курсів (фото учасників, серед яких і Ростислав Кушнірук, було надруковане в одному з чисел журналу «Сільський господар» за 1934 рік), учасником церковного хору.

Родину Кушніруків зачепила трагедія, що сталася в луцькій тюрмі на початку війни і змінила життя хлопця назавжди. Рідний брат Ростислава Аполлінарій, випускник Луцької української гімназії, активно воював у лавах Української повстанської армії, трагічно загинув під час війни, а батьків з дітьми було вивезено до Кіровської області (Росія) до спецпоселення № 3. Разом з тисячами таких же українських патріотів, протягом чотирнадцяти років, сім’я працювала на лісоповалі в нелюдських умовах суворої тайги, щоб потім повернутися на рідну землю.

Протягом чотирнадцяти років сім’я працювала на лісоповалі в нелюдських умовах суворої тайги, щоб потім повернутися на рідну землю.

Будучи юнаком, в Сибіру, Ростислав Григорович навчився ковальського ремесла, працював шофером на лісовозі. Але любов до музики не залишала його. Самотужки опанував нотну грамоту, навчився грі на акордеоні, гармошці та баяні. Згодом працював завклубом та організатором самодіяльності в клубі Синєгорського ліспромгоспу. Після реабілітації за результатами прослуховування був зарахований артистом В’ятського народного хору. В 1959 році гастролював у складі колективу в москві.

Після повернення на рідну землю, працював у Луцьку диспетчером в автобусному парку, одночасно брав участь у художній самодіяльності в Луцькому районному, а потім – міському будинку культури.

З відзнакою закінчив Луцьке державне музичне училище, де залишився працювати викладачем хорових дисциплін. Під час навчання створив хоровий колектив та назавжди пов’язав життя з аматорським хоровим мистецтвом.

Став засновником та багаторічним незмінним керівником відомої хорової капели «Посвіт», що має велику кількість пісень, присвячених січовим стрільцям та українським повстанцям.

Був активним учасником громадсько-політичного життя, одним з організаторів Народного Руху України на Волині, незмінним членом його крайового проводу і ради, членом ради обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», ініціатором збору матеріалів про учасників визвольного руху.

 Видав збірки пісень «Оригінальні твори та обробки авторських, народних пісень» з репертуару хорової капели «Посвіт», «Ми зродилися із крові народу». За свою багаторічну подвижницьку працю та активну громадянську позицію Ростислав Григорович першим удостоєний звання лауреата обласних премій «Одержимість» та імені Миколи Куделі (2000 р.), відзначений медаллю «За працю і звитягу», пам’ятним знаком до 100-річчя Романа Шухевича, численними подяками, грамотами та дипломами, зазначає Луцька міська рада.

1998 року Ростиславу Григоровичу Кушніруку присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».

Смерть Ростислава Кушніруку для газети «Волинь» це дуже велика втрата, адже нашу газету Ростислав Григорович читав ще до Другої світової війни – і майже до останнього дня.

Газету «Волинь» Ростислав Григорович читав ще до Другої світової війни – і майже до останнього дня.

Тому наші щирі співчуття для його родини, насамперед для дружини – пані Мілентини Василівни. Сумуємо за Вашою втратою і дякуємо за Любов до Ростислава Григоровича. 

Він так багато своєї душі залишив у всіх нас... 

Вічна пам’ять Вам, Ростиславе Григоровичу!

Прочитайте про Ростислава Кушнірука на нашому сайті: «За нашу Перемогу вип’ю навіть не 100, а 150 грамів!».