Пів століття на сцені: історія актора, який працює з дня заснування Волинського театру ляльок

Петро Савош – заслужений артист України, працює у Волинському академічному обласному театрі ляльок з першого дня його заснування. 12 січня він відзначає дві річниці – 50 років роботи на сцені та діяльності трупи.

Суспільному він розповів про свій творчий шлях та роботу.

«Отак 50 років тому, 12 січня 1976 року я підійшов до того казкового будинку. Як зараз пам’ятаю, сама природа благословила: такий був сніжок, чисте повітря спонукало для того, щоб я впевнено переступив поріг цього будинку», – пригадує Петро Савош.

Однією з найдорожчих для нього вистав є «Лускунчик» за твором Ернста Гофмана, яку 42 роки тому поставив режисер, заслужений артист України Анатолій Поляк.

«Цю роботу розпочинав з прекрасними, талановитими людьми: Валерієм Романенком, Віктором Шевчуком, Сергієм Чикарем, Миколою Перцовим. На превеликий жаль, вони пішли в далекі світи, а я продовжую грати Лускунчика», – додає він.

Спробував себе і на великій сцені Волинського облмуздрамтеатру, розповідає актор. Так зіграв у виставі «Століття Якова».

«Я пішов туди з певних побуджень. Пішли з життя мої друзі, народні артисти Анатолій Романюк та Олександр Якимчук, а вони грали центральну роль Якова. Знову ж таки трепет, серце вискакує, це нові люди, взаємовідносини, нова сцена, чи зможу?», – згадує він.

Однак вважає, що працювати у театрі ляльок складніше, бо окрім сценічної дії, актор на додаток має володіти своїм інструментом – лялькою, яку треба оживити та дати ходу у виставі.

У мистецтві помічає зменшення потягу до класичних творів, говорить Петро Савош. Припускає, що через сучасні обставини життя, війну, психологічні травми дітей та способи їх подолання змінюється драматургія і постановки.

«Дітям треба говорити чесно. Вони дуже відчувають фальш. Вони вдячні, їм важливо вибігти на сцену й обійняти актора. Що найбільше діти люблять? Якісь солодощі, сувеніри, тому найкращий подарунок від дитини, коли вона несе шоколадку. Бо вона дарує те, що їй дороге», – наголошує артист.

Актор переконаний, що велику роль у житті людини відіграє сім’я, як середовище, в якому людина живе, надихається, набирається хороших почуттів, з якими йде на роботу.

Його донька Людмила Натанчук також акторка, грає у трупі Волинського драмтеатру. Петро Савош зізнається, що спершу був категорично проти, коли дочка хотіла пройти на прослуховування театральної студії.

«Порозмовляли, не спали й потім Валя (дружина) каже: треба, щоб вона йшла на прослуховування. На сьогодні вона вже титулована акторка, і там надибала свого чоловіка, як я свого часу свою дружину. Стало дві театральних родини, а це дуже приємно, бо є предметна розмова, є про що поговорити», – каже він.

Його колега, акторка Світлана Пилипчук відгукується про Петра Савоша, як про глибокого і різнопланового актора, який любить імпровізувати.

«Він дуже не посидюча людина, він і завтрупи, і помреж, і замдиректора, і координує всі служби нашого театру. Він думаюча людина, актор з режисерською освітою. З ним дуже легко працювати, він відчуває плече, чує. Його не можна вибити», – додає актор Олег Даниленко.

Петро Савош зауважує, що якби міг почати знову своє життя у 22 роки, то знову б обрав піти по тому ж шляху.

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Юна волинянка Анастасія Литвинчук - бронзова призерка Всесвітньої гімназіади.