Воїн з Волині: «Я вже хліба і цукру не їв 2 місяці, а, може, й більше…»

49-річний волинський воїн «Вітер» із грудня 2025-го тримає позиції «на нулі». Його СМС до дружини – це крик про голод, холод, бруд, хвороби, смерть і очікування допомоги…

СМС-повідомлення № 1: «Мене воші так скусали, що майка вже червона від крові»

«Привіт, кохана моя! Ще не получив посилку твою. Чекаю її. Коли я довго не можу виходити на зв’язок, то ти дзвони на «Вотсап» на Д.Б.Ю. (повне прізвище, ім’я й по-батькові в автора цих слів є. – О.З.) і настоюй, що хочеш почути мене. Вони вийдуть на мене через рацію, але не надовго – ще так можна почути один одного. Нас так обстрілюють, що голови не можна підняти. Через те не пускають на інтернет, щоб не спалити себе. 10 [наших] лежать мертві – не можуть вивезти їх. Лежать з січня. Поранених ледь виводять. Їжі нема – оце на днях один помер з голоду!!! Ото ми попали! Я  вже такий худий – не маю сили зовсім. Лежимо, як трупи. Як ще воювати –  не знаю. Не можу вийти з бліндажа. Дає знати серце. Задишка якась взялася. 23-го нас травили газом 4 рази. Ми аж повідключалися, [коли] поприходили в себе,  то навіть «повсцикалися». Очі ще болять, горло [болить]  і дихання [утруднене]. Погане [щось] з носа текло, з рота текло тако [так], як  п’єш воду… 

Прошу, молися за мене, діти, мати [щоб молились], щоб я прийшов поранений чи ні, але щоб живий. Не знаю, скільки ще ми будемо тут. Ніхто нічого не знає і не каже – нема ким замінити нас. Став свічки в церквах і подавай за здоров’я – хай Бог мене захистить.

Їсти скидає дрон 1 раз на 5 або 4 суток – 7кг. Квадроцикл вже не може  заїхати. Коли заїжджав, то їсти було багато, [тепер] одну «мівіну» ділимо на 2 оба 3 рази. Найшли молоду кропиву – запаруємо з «мівіною» – такий суп «получаїця» [виходить]…

Мене воші так скусали, що майка вже червона від крові. Так свербить – дереш себе, як собака. Місця немає не подертого. Я, як Кощей, – худий, подертий. Ти би злякалася – всі тут моляться і просять, щоб скоріше вийти звідси і щоб закінчилася війна. Ти можеш написати мені «смс» у Вотсапі і «нажати», що відправила. Я, коли буду в Інтернеті, то мені воно прийде. Попитай в Ірини [дочки] – вона пояснить. Я тебе наберу – і ти ще раз підтвердиш, і мені прийде. Отакі справи…

Я, як Кощей, – худий, подертий. Ти би злякалася – всі тут моляться і просять, щоб скоріше вийти звідси і щоб закінчилася війна.

Напиши, що там по новинах із тим «перемирієм». Хай діти розкажуть, що чути. І діти хай так пишуть [на Вотсап]. Я буду читати.

Отакі справи – вже втомився я так, хочу додому, не хочу ні грошей, нічого. Треба було їхати тоді з Чернігова з тобою додому, коли був на вокзалі [піти в СЗЧ, коли приїжджала провідувати дружина]. Бо то ми сидимо тут, мучимося, не за Україну – за олігархів, які налапали людей і загородилися.  Слухай, а ще лапають те ТЦК чи нє? Бо нас нема ким замінити, кажуть нам. У мене вже є УБД [«Учасник бойових дій»]. Написали в групі – «паспорт і «воєннік» прийшов». Хай буде в тебе – вишлеш, як мені треба буде. А то вони там переїжджають з хати на хату, щоб не загубився. Отакі справи. Вже виснажений я такий…

Обіймаю, міцно цілую. Люблю. Хочу побачити всю нашу родину дуже обняти, тебе, дітей, зятів своїх дорогих, матера [маму]».

СМС-повідомлення № 2: «Посилки з дому перебирають – і забирають, що «лучше»»

«Привіт! Я вже такий виснажений, що, може, вмру тут. Не знаю, як далі буде. Нас так обманули, коли заводили. Є «гаряча лінія» – можна туди дзвонити – і все розказати, але якщо, то [нехай] буде анонімно – без моєї фамілії, бо як взнають, то мене  тут спеціально згноять. Може, попитайте в адвоката, як можна ще? Розкажіть йому. Питайте, може, хто знає таких адвокатів – заплатіть йому, бо буде мені каюк. Коли я дзвоню, то слухають. Я не можу говорити всього: дронів – мало, через те так погано. Коли їздив «квадрик», то більше брав, було краще з їдою. Я вже хліба і цукру не їв 2 місяці, а, може, й  більше. Відносяться до нас так собі, але мені все одно, аби їсти було. Найдіть в інтернеті ту «гарячу лінію» і подзвоніть. Якщо, то анонімно попробуйте. Якщо треба всі мої дані [вказати], то не робіть нічого – буде гірше мені. Тут один замерз, вже два вмерло з голоду – вони просили [їсти]. Ніхто нікого не покарав. Завезли обманом – і всім «похер». Керують нами молоді пацани – ще не мають навіть по 35 років, ще їх треба вчити.

Ліків не треба поки. Зберіть ті справи медичні по серцю, покажіть «ваєнніка» [військового квитка] (ті статті, за якими  мене комісували ще раніше) адвокату, може, він підкаже. Заплатіть навіть 100 тисяч гривень – якось договоріться. Але дивіться, щоб не обманули.

Я ще не знаю – щось поговорюють, що ми в тактичному оточенні – шось [щось]  таке ходить, бо кожен раз гірше-гірше. Дронів мало – і збивають. «Раняних» [поранених] не виводять, їжі нема. Вбиті лежать – не забирають ще з січня.

«Раняних» [поранених] не виводять, їжі нема. Вбиті лежать – не забирають ще з січня.

Може, адвокат розкаже за «гарячу лінію» для прикордонників – чи дзвонити чи ні? Підіть на консультацію, але до військового адвоката. Якщо буде багато просити грошей – напишіть мені скільки, я скажу – чи «заніматись» із ним чи нє. Але то треба, мабуть, по знайомству.

Зі мною ще троє хлопців. Я вже взнав за ту посилку, що висилала раніше. Вона є, але старшина і солдати «постоянно» прикидають її, бо треба перепаковувати по 7 кг. Там нема толку – всім по барабану – їх там перебирають, забирають, що «лучше» [краще]. Дідова посилка ще з січня аж тепер прийшла – нема половини: все, що «лучше», повиймали з неї. Повний бардак. Тепер запакували ви – побачим, як дійде,  бо, кажуть, так скоріше. Побачим.  Як все буде добре, зразу мені другу зладнуйте [приготуйте], я напишу, що купити.  Фоткайте чеки мені, щоб я мав доказ. Подумайте добре із тим адвокатом, може, якраз вийде. Тіки [тільки]  дивіться, щоб не обманув – підіть на консультацію, може, що підкаже вам добре.

Люблю, цілую, обіймаю».

P.S.

У цих повідомленнях не було ні ком, ні крапок… Бо ж «есемески» «Вітер» надсилав не для газети – для дружини, з якою ділився найсокровеннішим, бо ж вони «і в горі, і в радості»…

І вона у відчаї, аби врятувати його, поділилася своїм болем із нами. Бо достукатись до військового керівництва немає змоги – її і дітей відфутболюють фразами типу: «Зверніться до заступника начальника з морально-психологічного забезпечення» [цитата зі скріншоту повідомлення]. А на запитання, як з ним зв’язатись – довгі гудки байдужості…

 «Раняних не виводять, їжі нема. Вбиті лежать – не забирають ще з січня.»

У редакції є всі координати воїна «Вітра» і його керівників. Сподіваємося, що цей крик душі буде почутий.

Газета «Волинь» звертається до відповідальних структур із проханням негайно перевірити викладені факти і допомогти.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь».

Зараз також читають: Ще трохи – і вимагатимуть у Зеленського… забрати орден у Гераскевича.