На гнізді, що примостилося на верхотурі старої водонапірної башти, парувалися лелеки. Пасажири маршрутки благодушно спостерігали за пташиним дійством, а старенька бабуся, молодість якої відшуміла, либонь, ще у першій половині минулого століття, незлобливо прокоментувала: «Весна! Тріска на тріску лізе...»...
На гнізді, що примостилося на верхотурі старої водонапірної башти, парувалися лелеки. Пасажири маршрутки благодушно спостерігали за пташиним дійством, а старенька бабуся, молодість якої відшуміла, либонь, ще у першій половині минулого століття, незлобливо прокоментувала: «Весна! Тріска на тріску лізе...».
А ось сусідам лелечої пари було не до кохання. Їхні гнізда, вибудувані на вершечках телеграфних стовпів, за зиму геть поруйнувалися. Конче необхідний ремонт. На одному лелик зацікавлено спостерігав, як його напарник намагається підняти з узбіччя чималеньку, як для лелеки, гілку й донести її до гнізда. Цікаво, у лелек ремонт – також справа суто чоловіча? Інша ж пара розпачливо топталася на змалілому гнізді, краї якого облетіли, мабуть, під вагою густого цьогорічного снігу. В такій «оселі» навряд чи можна висидіти потомство... Ці три лелечі пари чимось нагадали мені людей. Одні підлатають, підфарбують навіть стареньку оселю й виглядає вона, мов лялечка. Світиться перед Великоднем помитими вікнами й свіжовибіленими стінами. Інші навіть добротну хату «вмудряються» так захарастити, занехаяти, що сором дивитися. Ще інші відметуть сміття від порога й норовлять висипати його під чужим парканом. Та що це я знову про те трикляте сміття?! Весна ж надворі. А на календарі — Міжнародний день птахів...
