ШОК: парадокси вуличного виховання

У самісінькому центрі Луцька (вул. С. Бойка) на чималенькому пеньку від зрізаного колись старого дерева, немов на п’єдесталі, стояла жінка.

Навпроти — імпровізований пункт прийому склотари. Біля ніг жінки також стояв пакет із порожніми пляшками, проте вона не виглядала на алкоголічку. Щоправда, дещо дивно, трохи заяскраво, як для свого віку (на вигляд бабусі далеко за 60) була зодягнута. Але — з ким не буває? Активно жестикулюючи, жінка щось промовляла, а її слухачами була зграйка школярів років 11—13.
Здаля я подумала: сивочола бабуся виховує підростаюче покоління, мабуть, вчить хлопців, що не можна тихцем від батьків палити й лаятися. Але те, що я почула, підійшовши ближче, як то кажуть, примусило в’янути вуха. Стало зрозуміло, що жінка психічно хвора. Найбруднішими словами і жестами вона розповідала дітям про сексуальні стосунки між людьми і тваринами та інші збочення. Я спробувала прогнати дітей, але дарма. Ще й наткнулася на неабияку агресію «просвітительки», яка пообіцяла, що може прочитати «лекцію» на будь-яку тему. Епізод цей — яскрава ілюстрація «вуличного виховання», небезпеку якого батьки не завжди усвідомлюють.