Моя знайома, яка досі вирощувала квіти лише для власного задоволення, нинішньої весни вирішила винести деякі саджанці на базар. Вони ж бо розростаються, а землі біля міського будинку обмаль. Не викидати ж...
Моя знайома, яка досі вирощувала квіти лише для власного задоволення, нинішньої весни вирішила винести деякі саджанці на базар. Вони ж бо розростаються, а землі біля міського будинку обмаль. Не викидати ж...
Проводжаючи її, сусідка, яка давненько приторговує на ринку, кинула вслід: «Тільки не озвірій»... Спочатку жінка не зрозуміла дивної фрази. Але ринкові реалії примушували пригадувати її знову і знову. Купила редиску у симпатичного юнака, який мило всміхався і прихвалював свій товар: «Ось я вам і гичку повідривав, щоб легше було нести!». Вдома переконалася, що зелень повідривав тому, що редиска вже «постріляла», а тому була неїстівна. Другого дня купила кілька горщиків із петуніями, плануючи посадити їх на могилах батьків. Чотири вибрала сама, а два подала молода продавчиня із ящика, що стояв у неї за спиною. Так ось ті два були зовсім без коріння, просто зламані цурпалки, встромлені у мокру землю. Але виявилося це вже на цвинтарі. Прикрі конфлікти з іншими продавцями, які «в штики» зустріли неофітку-конкурентку — тема для іншої розмови. — То невже ми Бога боїмося лише у храмі й по великих святах?! – дивується моя знайома.
