ПОРЯТУНОК СЕЛЯН – У ВЛАСНИХ РУКАХ

ПОДЯКА ІЗ ЗАПІЗНЕННЯМ НА ШІСТЬ РОКІВ
На велелюдних зборах селян у Лищі Луцького району несподівано почала фігурувати публікація у “Волині” за 6 січня 1998 року нашого колеги Миколи Андрійчука “Голова агрофірми пішов у відставку”. Підзаголовком у ній служив такий висновок кореспондента: “У людей не знайшлося добрих слів, щоб їх сказати за те, що він зробив протягом 18 років”. Йшлося у тій статті про відомого голову колгоспу Володимира Остаповича Оксентюка, який справді добровільно пішов у відставку, оскільки виїжджав до дружини в Німеччину і востаннє прозвітував за 11 місяців 1997 року. І хоч на той час розвал колгоспів був у розпалі, Володимир Оксентюк міг з почуттям власної гідності дивитись в очі односельчанам. Була, щоправда, заборгованість по зарплаті — 127 тисяч гривень, але лише цукровий завод був винен удвічі більше. І все ж з балкона Будинку культури лунали злі несправедливі репліки, люди, мабуть, ще не розуміли, в який трудний період вступили, і не підозрювали, що не скоро ось так перед ними буде аргументовано, з конкретними цифрами звітувати керівник. І лише пенсіонер, колишній бригадир рільників Григорій Андрійович Прокопчук звернувся до совісті присутніх і запропонував від імені пенсіонерів села Воротнів подякувати Володимиру Оксентюку, котрий був і людяним, і в той же час міг, як то кажуть, гайки прикрутити.
Ну, а далі в зв’язку з нинішніми подіями доцільно навести кілька абзаців з того колишнього газетного матеріалу: “Іменинником” того дня несподівано навіть для членів правління виявився не той, кого вони чекали, а Євген Панащук, колишній керівник КСП “Мрія”. Голова райдержадміністрації Іван Луцик попросив кандидата на посаду голови відповісти, чому його звільнили там. Зал відповів: “Не треба”. Навіть інформація про те, що у “Мрії” “приховували” податки, за що штрафні санкції і пеня разом склали 410 тисяч гривень, що порушена кримінальна справа, бумерангом повернулася до Івана Семеновича: “Це ж все бухгалтер”.
– За чотири роки господарювання жодного разу він не провів зборів,— ця репліка також не справила жодного враження.
Ситуація у залі нагадувала ту, яку описав поет: “На майдані біля церкви революція іде”.
І ось до цієї теми і, до речі, з посиланням на публікацію у “Волині” громада повернулася тепер, через шість років. Навіть згадали, що тоді “Панащука викинули з крісла в Романові” і, мовляв, нині треба це саме вчинити у Лищі.
Ось таким чином повернулися події. І знову відбувається в селі “революція”, хоча тепер вона триває уже декілька місяців і має зворотний характер.
І нині, як і колись, перед односельчанами, які на минулому тижні заповнили зал і балкон Будинку культури, виступив той же Григорій Прокопчук, якого знають у господарстві як справедливу розважливу людину. Ось що він, зокрема, сказав:
— Ми всі винні, що того грудневого дня 1997 року тут зневажали нашого Оксентюка, який так багато зробив для всіх нас. Я тоді виступав, але мене не підтримали. Ми одержали у той час газ, воду, прекрасні дороги у селах. Він худобу не продав, мали добру зарплату. Пригадуєте, як Іван Луцик, тодішній голова райдержадміністрації, просив: “Люди, схаменіться!”. А у відповідь: “Ой, то наша дитина! Йому потрібна підтримка!” Ось так було. А тепер уже п’ятий раз збираємось, щоб звільнитись від тієї “дитини”. Хазяйнував, поки все було готове — техніка, насіння, тваринництво. А далі? Наше господарство відзначалося високою культурою землеробства, найкраще в області. І ось протягом кількох років сіє під дискову борону, кропить гербіцидами невідомо якої якості. Усе заростає бур’яном. Гроші тратять, а толку немає. Люди звертались до мене: “Що воно робиться? Треба щось чинити, адже ферми валяться, прибутків немає”. Дійшло до того, що вже ферми № 3, де було 200 прекрасних корів, не стало. Механізатори не могли виїхати в поле — не було запчастин. Торік люди піднялися, але не отримали підтримки влади. І ось, нарешті, знайшлися керівники — грамотні, людяні, які показали, як можна господарювати. Ми хочемо одного (це я говорю і від імені тих, хто не зміг прийти на збори), щоб ці хлопці спокійно працювали, аби їм ніхто не ставив підніжки, не тероризував. Це наша вимога, інакше ми будемо йти іншим шляхом.
Очевидно, справді людям допекло, атмосфера в залі на останніх зборах була наелектризована. Як то кажуть, кожен хотів промови виголошувати чи, принаймні, вигукувати. Анатолій Петров, колишній бригадир тракторної, Георгій Гарбарук, механізатор, Ольга Зайчук, телятниця та інші в один голос говорили про те, що всі ці роки Євген Панащук не скликав зборів, уникав пенсіонерів, інвалідів, яким доводилося чекати тижнями зустрічі з керівництвом, бо чули лише обіцянки: “Завтра, завтра”. Ферми були завалені гноєм, бо гноєтранспортери не працювали. І так далі, і тому подібне. Люди були злі, як розтривожені оси. Що ж все-таки відбувалося усі ці роки в господарстві, яке було залишене Володимиром Оксентюком в доброму стані і котрому нарешті подякували?
СЕЛЯНИ ВЧАТЬСЯ НА ВЛАСНИХ ПОМИЛКАХ
Агрофірма “Заповіт” 1 травня 2000 року трансформувалася в приватно-орендне підприємство під тією ж назвою. Як тепер говорять, з’явився лідер Євген Панащук, котрий і заснував це підприємство. Щоправда, як тепер повідомив районний керівник, в статутний фонд і досі повністю Панащук не вніс належну суму — 4 тисячі гривень. І хоч він називає себе приватним власником, все ж землю, майно Панащук орендував у селян. Найбільш дивно в цій історії те, що, як тепер стало відомо з авторитетних джерел, від самого початку створення приватно-орендного підприємства “Заповіт” допускалися грубі порушення законодавства. Не відбулося загальних зборів співвласників землі та майна. Кажуть, що було проведено об’їзд по тракторних бригадах, де було кілька десятків механізаторів. Власне, селянам було байдуже, що це за реорганізація проходить. Вони не розуміли, що відбувається маніпуляція з їхнім майном.
Тим часом справи в приватно-орендному господарстві йшли гірше і гірше. У райдержадміністрацію надходило багато скарг на стиль роботи Панащука. Люди писали, що основні фонди руйнуються і розвалюються, майно розпродається, низький рівень зарплати. Особливо було боляче ветеранам, які роками напрацьовували громадське багатство, котре тепер розтринькувалося.
Назріла пора одержувати державні акти на земельні частки і за їх виготовлення потрібно було платити 65 гривень. Райдержадміністрація виділила 12500 гривень на виготовлення документів для ветеранів та інвалідів, у яких було найгірше становище. Оскільки керівник два роки не виплачував орендної плати за користування майном, то було вирішено, що ці 65 тисяч гривень слід витратити на оплату державних актів. Однак Панащук слова не дотримав, а коли урочисто вручали документи на землю найбільш бідовим селянам, то постарався, щоб у Будинку культури було якнайменше народу.
І в той же час, що теж немало дивує, успішно проходив у квітні 2003 року процес укладення нових договорів на оренду із “Заповітом”. Кажуть, що перед селянами ставилося питання так: підписуй, або нічого не матимеш. Договори не були посвідчені у Лищенській сільській раді. І все ж голова комітету співвласників майна Василь Лис від імені громадян підписав якісь договори. Як з’ясувалося тепер, це була документація минулих років. Як він пояснює, його Панащук “підставив”, а він не звернув уваги на дати і роки. Очевидно, керівник бачив, що процес набуває бурхливого характеру, а документація не в порядку і почав підготовляти.
Коли з райдержадміністрації, вимагаючи пояснень, до нього зверталися, то він всіляко затягував час, уникав зустрічі з перевіряючими. Так чи інакше, але селяни продовжили своє перебування в кабалі, укладаючи нові договори.
Однак незабаром події набрали нового характеру. З ініціативи райдержадміністрації в травні цього року були скликані перші збори орендодавців, щоб з’ясувати, чого ж хочуть селяни. Нарешті, люди знайшли можливість висловитись, хтось ними зацікавився. Хоча й на ці збори збиралися неохоче, боязко. Але все ж гласність посприяла самосвідомості хліборобів, їхній згуртованості. Стали писати заяви до керівництва “Заповіту” з проханням розірвати щойно укладені договори на оренду земельної частки в зв’язку з видачею державних актів.
Олександр НАГОРНИЙ.
(Закінчення буде)