Нерідко за святковим столом ми бажаємо іменинникам прожити до ста літ. Та небагато людей доживають до такого поважного ювілею. А ось лучанка Надія Григорівна Андрощук дочекалася його.
Нерідко за святковим столом ми бажаємо іменинникам прожити до ста літ. Та небагато людей доживають до такого поважного ювілею. А ось лучанка Надія Григорівна Андрощук дочекалася його. Привітати довгожительку прийшла численна родина, представники влади, громадської організації Фонд милосердя і здоров’я. І, як годиться, не з порожніми руками. Голова обласної ради Василь Дмитрук разом з щирими словами вітань і розкішним букетом квітів вручив ювілярці подяку облради і приємний додаток до неї у конверті. А ще повідомив приємну звістку: відтепер Надія Григорівна, яка досі отримувала 91 гривню пенсії, як і усі довгожителі матиме більш як 260 гривень. Пораділа жінка й гарній терновій хустці, яку накинула їй на плечі голова Фонду милосердя і здоров’я Лідія Тарасюк. Не обійшла увагою столітню городянку й міська влада. За дорученням мера Луцька Антона Кривицького подячний лист зачитав начальник міського управління праці і соціального захисту населення Євген Жовтуля. А як потішили бабусю активісти Фонду милосердя і здоров’я подружжя Душуків, які заспівали «Многая літа»! «Ото голоси!» — похвалила Надія Григорівна. І, аби не залишитися в боргу, емоційно і виразно прочитала власну пісню, у якій звучить любов до України. Надія Григорівна, як сказала, симпатизувала національно-визвольному руху і навіть розкидала у церкві листівки, які закликали боротися за незалежність України. Вислухавши щирі зичення добра і довголіття, ювілярка подякувала усім за увагу і, пригубивши чарку вина, побажала, аби не було війни і всі були здоровими. Загалом, чимало горя довелося пережити лучанці на своєму віку. Втім лучанкою вона стала 30 років тому. Переїхала, вийшовши на пенсію, жити до сина Богдана. А коріння роду її на Рівненщині. Там народилась у багатодітній селянській сім’ї, зустріла своє перше кохання — Захарка. Та не довго судилося бути з ним у парі. Злидні погнали чоловіка за океан, в Америку. Обіцяв і її забрати. Навіть виклик прислав. Але не зважилась жінка їхати. Тож жила сама, тяжко працювала, аби прогодувати сина. Згодом, посватався до неї вдівець Михайло. Мав чоловік на руках двох малих донечок. Пошкодувала жінка сиріток, бо ж мав Михайло йти на фронт. Вийшла заміж. Виростила з чоловіком четверо діток (встигла народити ще й спільного сина Богдана, з яким і доживає віку. Столітня Надія Григорівна ще жвава і енергійна, має ясний розум, порається по господарству. Коли син затримується на дачі, чи на роботі, то й їсти зготує, і в хаті підмете. Не може сидіти без роботи. Раніше, аби час швидше йшов, вишивала рушники на замовлення. Мала якусь копійку до пенсії. Останнього — 107-ого — подарувала Фонду милосердя і здоров’я. Але зараз вишивання вже не для неї. Стомлюються очі. Тож знайшла інше заняття — в’яже гачком килимки під ноги. Берегиня роду (а має жінка п’ятеро внуків і восьмеро правнуків) намагається ще й близьким підсобити. Дворічна щебетуха Юля, донька внука, виросла на її руках. У чому секрет її довголіття? Певне, в русі. Усе життя Надія Григорівна була в роботі. І в колгоспі трудилася, і, будучи вже пенсіонеркою, у лікарні. Любила людей. Жила, як кажуть, по правді. Так, як батьки, як її дідусь, котрий топтав ряст на цьому світі 103 роки. Євгенія СОМОВА.
