«В один із днів, коли температура сягала найвищих цього літа плюсових позначок, стояла в черзі за полуницею...
«В один із днів, коли температура сягала найвищих цього літа плюсових позначок, стояла в черзі за полуницею.
Продавала її жінка разом зі своєю донькою. Було видно, що вони добре встигли натрудитися: біля них — кілька відер із ягодами, стомлений вигляд, руки та одяг забарвив полуничний сік – помітно, що покупцям пропонують свіжозібрані ягоди. На запитання «звідки» і «коли» відповідали: «Щойно з городу, з Вишкова.» Усі були задоволені запашним товаром. Проте одна з покупців обурилася, що полуниця пом’ята. Продавець, яка швидко обслуговувала немалу чергу, не витримала: «Та яка ж вона м’ята? Я щойно з городу з дочкою. Якби ви знали, як ми напрацювалися, то не перебирали б кожну ягідку!» Зав’язалася дискусія – жінка, що висловила незадоволення, заявила, що теж заробляє копійку нелегкою працею. Втім суперечка швидко вщухла, бо й покупці все нові підходили та й зрозуміло було, що ні та, ні інша не винні в тому, що важко заробляти «ту копійчину». Жінка пішла, а її подруга, яка мовчала під час конфлікту, звернулася до продавця: «Та ви не ображайтеся. Вона теж важко працює, не менше за вас.» Знаючи, як наші люди нелегко працюють і в місті, і на селі, хочеться отримати відповідь на запитання: «А хто ж працює легше і менше?» Дивлячись на ситуацію, яка склалася в країні, і як її намагаються вирішити ті, кому належить це зробити, я, здається, починаю розуміти...» – поділилася роздумами студентка ВНУ Таня Свереда.
