Як літак Іл-18 став у Луцьку дитячим кінотеатром «Космос»

Це відбулося 45 років тому

Теплого квітневого дня 1981-го, напередодні Дня космонавтики, на військовому аеродромі Луцька приземлився незвичайний «космічний вісник» – пасажирський літак Іл-18.

Достеменно невідомо, кому першому спала на думку ідея перетворити списаний авіалайнер на дитячий кінотеатр. Однак задум підтримали міська й обласна влади, які провели успішні перемовини з керівництвом «Аерофлоту». Так стомісний повітряний велетень здійснив свій останній політ – до Луцька.

Літак уже відслужив своє в міжнародному навчальному центрі, де готували пілотів для країн Ради економічної взаємодопомоги, і вичерпав установлений льотний ресурс.

Командиром екіпажу був пілот В. Золкін. Разом із ним погодилися перегнати списану машину на Волинь ще двоє льотчиків. До Луцька також прилетіли четверо авіатехніків, яким належало доправити літак від аеродрому до місця майбутньої стоянки.

8 кілометрів із перешкодами

Від військового летовища до нинішнього проспекту Молоді було понад вісім кілометрів. Але яких!

На шляху стояли лінії електропередач, телефонні й радіомережі, залізнична колія та тролейбусні дроти. Щоб провести містом тридцятитонну крилату машину, потрібна була справжня спецоперація.

Створену для цього робочу групу очолили заступник голови Луцького міськ­виконкому Микола Косенко та головний архітектор міста. У її розпорядження передали два бульдозери С-100 і трактор ДТ-74.

Похід у кінотеатр «Космос» був справжньою пригодою: тут можна було не лише подивитися мультфільм, а й хоча б на мить уявити себе пасажиром великого лайнера.     

Керувати технікою доручили досвідченим трактористам-бульдозеристам М. Корнійчуку, М. Зайцю та О. Давидюку (якщо рідні цих чоловіків знають їхні повні імена, просимо зв’язатися з редакцією. – Авт.).

Найскладнішим був перетин залізниці. Після узгоджень для цього визначили лише одну годину – з 9:30 до 10:30. Колію потрібно було засипати, вирівняти насип із дорогою, провести літак, а тоді якнайшвидше відновити рух поїздів.

На облаштування тимчасового шляху використали близько півтори тисячі кубометрів землі.

12 годин «тракторування»

І ось десятиметрова зав­вишки, тридцятиметрова завдовжки й тридцятитонна «махина» рушила вулицями Луцька.

Літак тягнули два дизельні трактори С-100 та один ДТ-74. Позаду повільно сунули автомобілі, ремонтна техніка й десятки учасників незвичайної операції.

«Рулінням» Іл-18 керував авіатехнік О. Гусєв. Уся подорож тривала близько дванадцяти годин. О 18:30, подолавши останню перешкоду – тролейбусну лінію, – літак нарешті став на відведеному для нього місці.

Незабаром у його салоні запрацював дитячий кінотеатр «Космос». Для багатьох маленьких лучан похід туди був справжньою пригодою: можна було не лише подивитися мультфільм, а й хоча б на мить уявити себе пасажиром великого лайнера.

– Матусю, я хочу в космос! – напевно, не раз лунало тоді біля його трапа.

Українець, який створив «серце» Іл-18

Та жоден літак не здійметься в небо без надійного двигуна. А «серце» для Іл-18 створив видатний український конструктор Олександр Івченко.

У літакобудування він прийшов не відразу. У 27 років вступив на робітничий факультет Харківського механіко-машинобудівного інституту. Навчався разом із дружиною, а щоб утримувати сім’ю, у вільний час брався за найважчу роботу.

Після закінчення інституту за спеціальністю «Двигуни внутрішнього згоряння» повернувся в рідне Запоріжжя, де працював на моторобудівному заводі.

З початком німецько-радянської війни підприємство евакуювали до Сибіру. У 1943 році, після загибелі в авіакатастрофі керівника конструкторського відділу, Олександра Івченка призначили на його місце. Після вигнання нацистів із Запоріжжя завод повернувся додому.

Саме тут Івченко разом із колегами створив турбогвинтовий двигун АІ-20.

Його встановлювали, зокрема, на транспортні літаки Ан-12 та пасажирські Іл-18. Під час випробувань розробка запорізьких конструкторів довела свою перевагу, завдяки чому Іл-18 став одним із найуспішніших пасажирських лайнерів свого часу.

У 1960 році за створення двигунів АІ-20 Олександрові Івченку та його колегам присудили Ленінську премію. Згодом він став доктором технічних наук, академіком Академії наук УРСР і Героєм Соціалістичної Праці.

Трагедію прийняв надто близько до серця

17 серпня 1960 року поблизу Києва зазнав катастрофи пасажирський Іл-18. На борту виникла пожежа, літак утратив керування і впав. Загинули всі пасажири та члени екіпажу.

Олександр Івченко надзвичайно болісно пережив трагедію. Хоча згодом з’ясувалося, що безпосередня причина займання не була пов’язана з конструктивним недоліком створеного ним двигуна, конструктор відчував особисту відповідальність за кожну машину, на якій стояло його ім’я.

Після пережитого його здоров’я різко погіршилося. Та навіть після тяжкої хвороби Івченко рвався до конструкторського бюро, продовжував працювати над новими проєктами й удосконалювати вже створені двигуни.

30 червня 1968 року серце видатного конструктора зупинилося. Йому було лише 64.

Літак, який нагадує про свого творця

Про надійність двигунів АІ-20 складали справжні авіаційні легенди. Розповідали, як під час сильної грози блискавка влучила в Іл-18 і три його двигуни зупинилися. Літак продовжив політ на одному-єдиному – і командирові екіпажу вдалося успішно посадити тридцятитонну машину.

Тож коли проходитимете проспектом Молоді в Луцьку повз Іл-18, який нині майже сховався серед дерев, згадайте не лише незвичайний дитячий кінотеатр «Космос» і людей, які колись протягнули величезний літак через усе місто.

Згадайте й ім’я українця, який створив для цієї машини надійне серце, – Олександра Івченка (1903–1968).

Валентин ЛЮПА, краєлюб, член НСЖУ

 

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: В озері Світязь продовжує знижуватися рівень води (Фото).