58-річний «Батя» з волинської бригади: у 2022-ому відмовили в мобілізації, а у 2026-ому – самі попросили

– На БЗВП у моїй роті було багато молодих хлопців, які відразу прозвали мене «Батею», – усміхаючись, розповідає 58-річний Сергій, боєць 2 механізованого батальйону 100 омбр.

На службу до нашої бригади чоловік потрапив не так давно – наприкінці квітня нинішнього року. Хоча стати до лав ЗСУ намагався ще у перші дні повномасштабного вторгнення:

– У лютому 2022-го я прийшов до ТЦК добровольцем. Але мені сказали: «Дядьку, нам такі не треба – молодих вистачає».

Та протягом чотирьох років «повномасштабки» ситуація із мобілізацією в державі таки, вочевидь, змінилася:

– Мене усі ці роки на дорозі ніколи не спиняли. Подивилися на фейс мого обличчя – їдь далі! – з гумором розповідає Сергій Дмитрович, – А це запропонували проїхати до ТЦК і пройти ВЛК. Після обстеження лікарями дипломатично так запитали: «А Ви не проти піти послужити?». Відповів, що не проти…

До речі, у далекому минулому пан Сергій вже мав досвід військової служби. У 1986-1988 роках проходив «строчку» у прикордонних військах на Закарпатті. Був інструктором службового собаківництва.

– Німецькі вівчарки – це любов усього мого життя. Ще до армії у мене була чотирилапа подруга цієї породи – Гєра. Хотів з нею йти на службу, але менший брат не віддавав, – згадує події 40-річної давнини боєць, – Після армії у різні часи мав ще три вівчарки: Гранта, Азу і Діка. Поховавши останнього із них, зарікся заводити нове цуценя. Це вкрай розумні й віддані собаки, з ними потім дуже важко розставатися…

Але життя таки взяло своє. Якось під магазином у рідному Кам’янці-Подільському чоловік побачив маленьку дівчинку, яка роздавала цуценят-«двортер’єрів». Так у Сергія за символічні 20 гривень з’явився новий хвостатий друг – Топік…

 До речі, у цивільному житті «Батя» працював водієм-далекобійником. Жартує, що із «заплющеними очима» може проїхати не лише основними автомагістралями України, а й багатьох інших європейських держав: Польщі, Німеччини, Швейцарії, Італії, Франції, Іспанії, Португалії, Швеції, Норвегії…

А якось мусів на пів року полетіти до самісінького Нью-Йорка – хворіла мама Надія Василівна, яка з донькою Олесею вже понад 25 років живе у США:

– Просто «проїдати гроші» було трохи ніяково – влаштувався підпрацьовувати водієм. Тож заокеанські дороги мені також знайомі! – зізнається «Батя» зі «Сталевої Сотки».

Не дивно, що такого досвідченого у цивільному житті водія і у війську «посадили» за кермо. Сергій є механіком-водієм нідерланського гусеничного бронетранпортера YPR-765, інформують в бригаді.

Завданням «Баті» є доставка особового складу до точок спішування, а також підвіз усього необхідного бійцям на позиціях.

– Якщо чесно, то кермувати бронетранспортером набагато простіше, ніж фурою, – переконує мехвод, – Але є один нюанс: на автобанах Євросоюзу над твоєю вантажівкою не кружляє рій ворожих FPV-дронів…

Сергій Дмитрович розповідає, що відразу знайшов спільну мову з побратимами у батальйоні. Зокрема, вони неабияк «зацінили» його кулінарні здібності. Насамперед дві «коронні» страви нашого героя: традиційний український червоний борщ і узбецький плов.

– Коли у 1979-му помер батько, Дмитро Антонович, я був ще хлопчаком – але найстаршим із трьох дітей у сім’ї. Якось мама, йдучи на роботу, попросила мене: «Синку, спробуй зварити борщ…». Я старався з усіх сил – та з першого разу вийшло казна-що, – чесно розповідає Сергій, – Але наша матуся є дуже мудрою жінкою. Прийшовши з роботи, вона мене похвалила, підбадьорила і запевнила, що… наступного разу вийде ще краще. І що ви думаєте, з другої спроби у 12-річного мене вдався справжній борщ!

Натомість узбецький плов Сергій навчився готувати на «строчці». У цьому випадку вчителем кулінарного мистецтва виступав армійський товариш – узбек Абубакір.

А ще «Батя» дуже відповідально підійшов до настанови, згідно з якою кожен чоловік у своєму житті має посадити дерево, народити сина і побудувати дім.

Посаджених власними руками дерев Сергій Дмитрович не рахував, але запевняє, що їх було багато. Також пан Сергій власноруч побудував три будинки. А разом із коханою дружиною Наталею Василівною (проводжала і зустрічала зі «строчки» – 40 років разом!) вони народили відразу трьох синів – Дмитра, Антона і Тимофія!

– Зі справді важливого і досі незробленого мною лишилося, певно, одне –здобути Перемогу над тими клятими орками! – каже «Батя», – А вже після другого у житті «дембеля» знову можна за кермо вантажівки – ще є країни, в яких я досі не бував!

Телефони рекрутингового центру 100 омбр:

0678048100

0931933673