Як священник з Волині українізовував Харків

Про сподвижницьке служіння Богу та людям Леоніда Мушинського розповідає Віталій КЛІМЧУК  на сторінці Волинської єпархії ПЦУ у Facebook:

«Волинянин протоієрей Леонід Мушинський – настоятель Свято-Василівського храму містечка Пісочин, мудрий пастир – був справжнім духовним батьком для 30-тисячної громади на Слобожанщині.

Уродженець села Цегів, вихованець Волинської духовної семінарії і продовжувач сімейної династії священнослужителів, отець Леонід розпочинав духовну стезю у храмах села Пнівне, згодом у селі Брани, богоугодна доля занесла на Кіровоградщину, звідти у Золочів на Харківщині. Понад пів століття сіяв духовне зерно у передмісті Харкова. Українське слово тут лунало досить рідко, особливо на велелюдних зібраннях. Виняток із неписаних мовних правил зросійщеного регіону був у Свято-Василівському храмі селища Пісочин, де з амвона лунала не тільки щира українська проповідь із вуст настоятеля Леоніда Мушинського, а й утверджувалась українська ідея самоповаги до свого етносу через призму Божих істин.

 Отець Леонід, який уперше побачив світ земний 30 березня 1938 р., виховувався в родині потомствених священників. Могили його батька Миколи і діда Михаїла й досі як святиня історії духовності села Баїв доглядаються на території Свято-Успенської церкви. У 1943 році, коли село було майже повністю спалене німецькими окупантами, храм зберігся – не лише будовою, а й пам’яттю достойників, які служили в його стінах.

Так сталося за Божим промислом, що служити протоієрею Леонідові довелося там, де було далеко не просто. Перейти на україномовне служіння у Свято-Василівському храмі російськомовного Пісочина усвідомлено пробував не раз, проте прихожани не були готові це сприйняти. Вони і нині не можуть зрозуміти рашистської агресії на російськомовний Харків і місію «визволення» зі сторони північного сусіда, який руйнує величезне місто ще гірше, аніж нацисти в Другу світову війну. Проте всі пориви патріотично настроєного отця Леоніда вони розуміли як правдиву та істинну діяльність. Коли в 90-ті роки людям не було можливості за роботу отримувати зарплату, настоятель пісочинського храму згуртував прихожан на ідею виплачувати зарібок учительці української мови та літератури місцевої школи, де все навчання відбувалося російською «загальноприйнятою». Навчання дітей у недільній школі при храмі велося теж українською. При церкві настоятель організував на пожертви парафіян пункт допомоги знедоленим: тут вони отримували їжу, одяг, речі першої необхідності.

Отець Леонід Мушинський був секретарем Харківської єпархії УПЦ, благочинним шостого округу, куди входили парафії шести адміністративних районів області, почесним громадянином містечка Пісочин. Переінакшити мислення прихожан було нелегко: ішли до храмів тільки на великі свята і родинні події. Але щире слово пастиря діяло на свідомість і проникало в серце. Свого панотця люди любили та поважали.

– Коли батько приїжджав на гостину до Луцька, відвідував могили родичів у Баєві, то обов’язково наносив візит митрополиту Михаїлові, – ділиться спогадами його син Ігор Леонідович: – їм було про що поговорити, і розмови тривали довго.

Син священника не став продовжувати традиційну династію сім’ї, працював в іншій галузі. Зате його племінник Михайло (на фото із дідом Леонідом), внук отця Леоніда, вирішив стати священником на Слобожанщині. Справу діда треба примножувати і сіяти в серцях парафіян благодатне Боже зерно.

8 липня 2025 року Господь забрав до Себе вірного служителя. Щирий некролог написав селищний голова Пісочина:

«Отець Леонід був поруч із пісочинцями завжди – і в радості, і в горі. Він хрестив наших дітей, вінчав молодят, хоронив із гідністю і молитвою. До нього йшли за порадою, за словом підтримки, просто за людським добром – і завжди отримували більше, ніж сподівались.

Прожив 88 років, понад 50 з яких віддав служінню тут, у Пісочині. Напевно, не було жодної родини, яка б не знала отця Леоніда.

Пам’ять про отця Леоніда залишиться в кожному куточку нашої громади, у серцях людей, у стінах храму, де лунали його проповіді.

Низький уклін Вам, отче, за все».

Справді, за пів століття служби панотець був знаний мудрістю і добрими вчинками чи не у кожній сім’ї, отож кілька тисяч парафіян відгукнулися зі скорботою в соціальних мережах. На річницю смерті діда його внучка Катерина зініціювала заупокійну відправу в луцькому Свято-Троїцькому кафедральному соборі.

Біблія закликає шанувати духовних наставників, які чесно виконують своє служіння, навчають правди та дбають про громаду. У Першому посланні до Тимофія 5:17 апостол Павло пише: «А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці».

 Історична Волинь і Слобожанщина є одним цілим у державній структурі України. Такі сподвижники, як династія священників Мушинських зміцнюють той устрій мудрим Божим словом».