Суботнім навечір’ям на автостанції було малолюдно: пік пасажирів припадає на п’ятницю. Біля каси звично стовбичив хлопчина-жебрак із заяложеним папірцем, на якому годі було щось розібрати...
Суботнім навечір’ям на автостанції було малолюдно: пік пасажирів припадає на п’ятницю. Біля каси звично стовбичив хлопчина-жебрак із заяложеним папірцем, на якому годі було щось розібрати.
Чоловік, що стояв у черзі переді мною, поспішав. Швидко дав гроші, взяв квиток і вже приготувався бігти на посадку. Аж тут касирка попросила 45 копійок. Пасажир гарячково нишпорив по кишенях, сердився. Касирка й далі вимагала дріб’язок. І в цей момент хлопчик, що просив милостиню, кинув у купюроприймач п’ятидесятикопійчану монету. Касирка запитально глипнула на пасажира. Той, буркнувши хлопчині, мовляв, не треба мені твоїх грошей, тицьнув монету назад. У касирки одразу знайшлася решта і заклопотаний чоловік поспішив до автобуса. Хлопчина мовчки забрав монету. Вочевидь, він уже засвоїв один із уроків життя: треба не тільки брати, а й давати. За ситуацією спостерігав Сергій Наумук.
