РЕАЛІЇ: жебракування — безвихідь чи лінощі?

Людська вигадливість не знає меж, особливо, коли йдеться про гроші. Нині і в міських заторах можна заробити.

Як от молода, недбало вбрана жіночка, якій на вигляд років двадцять. Поки автомобілі стояли на місці, вона підходила до водіїв із простягнутою рукою, раз у раз артистично накульгуючи, але згодом забувала про свою «роль». Схоже, такі прохачі вже добряче набридли людям, бо ніхто не поспішав давати їй милостиню, на що вона реагувала «кислим» виразом обличчя.
Кілька днів потому, поспішаючи у справах, помітила в центрі міста чоловіка, який сидів у інвалідному візку. Майже ніхто із перехожих не проходив мимо, часто залишали паперові гроші. Я теж поклала гривню. «Дякую!», - аж ніяк не сподівалася почути такої життєрадісної вдячності. Згадалася та молода жебрачка, яка при кожній відмові корчила гримаси, мовби невідь-яке зло їй чинили люди, що відмовляли у пожертві.
Коли тобі лише за двадцять, ти молодий і здоровий, гріх сподіватися на випадкові чужі милостині. Такий же гріх байдуже пройти повз людину із обмеженими фізичними можливостями. На мій погляд, є дві основні причини жебракування: власні лінощі, які, однак, компенсуються неабиякою винахідливістю й хитрістю, і відчай, безвихідь, біда. Допомагаючи у першому випадку, ти потураєш такому лінивству. У другому – чиниш по-християнськи, вважає Ярослава Тимощук.