ОТАК І ЖИВЕМО: і ми ще хвалимося своєю духовністю...

Із сумом спостерігала за тим, як мало людей прийшло до церкви з нагоди головного державного свята у сусідньому з Волинню селі на Львівщині.

Там на службу Божу зібралися від сили двадцять чоловік, разом із хором. Через мізерну кількість парафіян не було можливості відправити молебень за полеглих - не знайшлося кому нести корогви до хреста на цвинтарі. Думаю, на Волині картина була не набагато краща. Відверто кажучи, у попередні часи 24 серпня у сільських церквах також збиралося не надто багато народу. Але так, як цього року, здається, ще не було ніколи. У порожній залі священик читав молитву за Україну, промовляючи у простір її проникливі слова. У дзвінкій тиші прозвучав духовний Гімн «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни». Чому не прийшли помолитися за кращу долю нашої держави панове щирі українці? Які нагальні справи не дали відірватися від буденних клопотів на дві години? Робота? Господарка? Лінь? Отакі патріоти живуть у Західній Україні.