Із загиблим Воїном у Ковелі попрощались в храмі, який він зводив

Про це повідомив очільник громади Ігор Чайка.

«Наша громада попрощалася з солдатом, сапером 1-го інженерно-саперного відділення десантно-штурмового батальйону військової частини А2582 Віктором Володимировичем Савчуком, який півтора року вважався зниклим безвісти.

 Прощання з воїном відбулося у храмі Блаженного Миколая Чарнецького. Свого часу Віктор працював тут на будівництві, зводив ці храмові стіни. А сьогодні вони стали місцем, де громада віддала йому останню шану.

Віктор народився у Ковелі 28 листопада 1976 року. Базову освіту здобув у ЗОШ №11. У школі найлегше йому давалися математика й креслення. Тож згодом він вступив до Ковельського машинобудівного технікуму, де здобув спеціальність техніка-механіка. Після армії влаштувався за фахом на завод «Ковельсільмаш», де на той час працювали його батьки. Після скорочення на підприємстві заробляв на життя на заробітках.

 Згодом Віктор знайшов своє покликання у будівництві. Він не просто зводив споруди — він будував храми. Хист до будівельної справи він перейняв від дідуся Степана, з яким у Віктора був особливий емоційний зв'язок. Віктор був його улюбленим онуком. Дідусь передав йому не лише трудові навички, а й любов до рідного краю, української мови, пісні та молитви. Він був для онука беззаперечним прикладом. З самого дитинства Віктор мріяв стати правоохоронцем, як і його дідусь. Проте роки роботи дідуся Степана в міліції припали на суворі радянські часи, коли любити й шанувати все українське вважалося злочином. Одного разу він разом із друзями мав «необережність» заспівати «Червону калину» — легендарну пісню січових стрільців. Хтось із присутніх доповів у відповідні органи, і дідусь Степан отримав 15 років в’язниці як «політичний злочинець» та був відправлений до Сибіру.

 Віктор зростав разом зі старшим братом та молодшою сестрою, яку любив безмежно. У 2003 році створив власну сім’ю. Життя у шлюбі не склалося, проте Віктор завжди піклувався про синів.

Коли розпочалася повномасштабна війна, вирішив йти добровольцем на фронт. Патріотизм та гартований дух, передані у спадок від дідуся, дали про себе знати. За станом здоров’я його зняли з військового обліку, тож у військкоматі кілька разів відмовляли. Проте наполегливість Віктора взяла гору — і його мобілізували.

 Пройшовши вишкіл сапера, поповнив лави 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, потрапив на Сумщину. Певний час працював інструктором, навчав новобранців військовій справі. Згодом вирушив на виконання бойових завдань у Курську область.

21 березня 2025 року о 7-й ранку мама востаннє спілкувалася з сином. Увечері того ж дня зв'язок із ним обірвався назавжди. Рідним повідомили, що Віктор зник безвісти. На жаль, експертиза ДНК підтвердила його загибель.

Життя Віктора обірвалося 23 березня 2025 року поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області рф.

Висловлюю щирі співчуття мамі Любові Степанівні, синам Максиму та Давиду, сестрі Ользі з сім’єю, рідним, усім, у чиєму серці залишиться світлий спомин про Воїна.

Поховали Віктора Савчука на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава Герою!», - йдеться у повідомленні.