ДЕВ’ЯТИРІЧНИЙ ШЕСТИКЛАСНИК

Сашко Мурзін з Володимира-Волинського за два роки закінчив п’ять класів у загальноосвітній школі № 2. Нині дев’ятилітній Сашко учень шостого класу Володимир-Волинської гімназії, яка відкрита у княжому місті у нинішньому навчальному році. Наш кореспондент зустрілася з вундеркіндом і взяла в нього інтерв’ю.

— Сашко, яку б подію року, що минає, ти назвав би особливо важливою для тебе?
— Те, що я навчаюся в гімназії. Для мене це, по суті, вища школа. Порівняно з тією, де я навчався раніше, все інакше. У мене тут є хороші друзі, зокрема, Андрій Славінський, Вадим Цовх. Мене ніхто у гімназії з однокласників навіть пальцем не зачепив. А в школі, бувало, навіть били.
— Цікаво, який у тебе найулюбленіший предмет?
— Математика, потім ще раз математика й інформатика.
— Кажуть, що ти не просто досконало оволодів комп’ютером, а вже двічі виявляв поломки і ліквідував їх у гімназійних комп’ютерах.
— Просто треба знати з якої причини комп’ютер не працює. В одному я виявив, що він невірно завантажений, інший пищав, як ненормальний, що свідчило про його несправність. Довелося трохи посидіти, але і першого, й другого разу комп’ютери запрацювали нормально.
— Цікаво, а ти сам міг би зібрати комп’ютер?
— Аби були всі блоки, то немає проблеми зібрати комп’ютер.
— Як тобі вдається перестрибувати по кілька класів, у дев’ять років вчитися у шостому гімназійному? Твоїм однокласникам по 12 років. Ти що, постійно день і ніч сидиш над підручниками?
— Абсолютно ні. Я ніколи не відчуваю втоми від того, що роблю. Мені просто нецікаво було сидіти довше півріччя у першому класі. Адже я почав читати у два роки. В чотири — читав і перекладав з англійської мови, а там уже й з комп’ютером працював.
— Сашко, а яке в тебе хобі?
— Робота на комп’ютері. А найважливіше і найголовніше для мене — таточко і мамочка.
— Цікаво, ти сам так швидко все опанував чи у цьому заслуга твоїх батьків?
— Ідея змалку вчити мене грамоті і всьому іншому була мамина. Маму мою звати Тетяна Василівна. А постійно зі мною спілкується, і турбується тато — Олександр Володимирович.
— Знаю, що ти ще ходиш і на музику у Будинок школяра. Чим ти там займаєшся?
— Граю на сопілці. І мені це подобається.
— А який би ти подарунок хотів отримати на Новий рік?
— Я вже придивився до одного комп’ютерного диску. І як підемо з татом вибирати подарунки на Новий рік, то, я думаю, — ми його купимо, правда ж, тату? (При нашій розмові був присутній батько Сашка).
— У журналі навпроти твого прізвища рясніють оцінки — 12, 11, 10, 9 балів. Мене здивувало те, що там уже можна зустріти й 1 чи 2. Як це зрозуміти?
— У мене поганий почерк і коли, буває, вчителька задає письмову роботу, я часом її не роблю. Адже можу гарно набрати текст на комп’ютері, ніж розмальовувати сторінку своїми каракулями. От тоді трапляється, що одержую 2, а то й 1 бал.
— Ваш гімназійний психолог Наталія Ясиновська каже про тебе, що ти неординарна дитина. Коли вона робила спеціальне тестування щодо інтелекту, то ти набрав найвищі бали. А як ти сприймаєш це? Часом не задираєш носа перед однокласниками?
— Чого б це я носа дер? Просто мені все цікаво, навіть коли я бігаю в гімназійному саду чи займаюся якоюсь ну дуже буденною справою. У мене завжди виникає бажання провести якийсь експеримент. От я, наприклад, знайшов найкоротший шлях від дому до гімназії. А ще думаю як би то було добре, коли б узимку під дорогою проклали труби, по яких би йшла тепла вода і сніг танув. Коли я про подібне розповідаю у гімназії, мене тут розуміють, підтримують. І не спішать,як у колишній моїй школі, із стусанами.
Інтерв’ю взяла Анастасія ФІЛАТЕНКО.