Саме так безкомпромісно поставила питання моя знайома після відвідин Північного ринку, що в обласному центрі...
Саме так безкомпромісно поставила питання моя знайома після відвідин Північного ринку, що в обласному центрі.
Пізно поверталася з роботи — втомлена і голодна, вдома хворий чоловік. Уже й не надіялася зробити йому приємність — купити сливок, які він дуже любить, бо базарники поспішали згорнути свої ятки. Аж тут у жіночки на ящику поряд із пучками петрушки й кропу побачила кульок зі сливами. «Купіть, ось скуштуйте, яка смачна!»— рухом факіра уже немолода жінка дістала сливку і розламала її навпіл, простягнувши половинку. Слива і справді була смачна. Доки та не оговталась, продавщиця взялася важити товар — було його кілограм 900 грамів. «Але мені стільки не треба...»,— засумнівалася жінка. — Ну візьміть, не нести ж мені їх назад додому!— благала продавщиця і вже пакувала покупку у ще один пакет. Пожаліла. Взяла, заплативши 19 гривень. А коли принесла додому, виявила, що майже всі сливи — потовчені, падалиці, зібрані, вочевидь, ще позавчора, бо вже віддавали кислим. І лише зверху було кілька нормальних. Cливи довелося одразу викинути в смітник. Що при цьому думала і говорила моя знайома — здогадайтеся самі. А я не здивуюся, якщо та сливка на той рік усохне.
