Чайкою над полем пролітало літо,
Піснею бриніла неба глибина,
А вітри шептали придорожнім квітам:
«Назавжди єдина, у світах одна...»...
Тетяна ЧЕРЕПАРА
Чайкою над полем пролітало літо, Піснею бриніла неба глибина, А вітри шептали придорожнім квітам: «Назавжди єдина, у світах одна...»
Вірили, горіли, ласкою сповиті, Навздогін піднятись змоги не було. В росах світанкових, чистім оксамиті Віддавали милим ніжності тепло.
Притулю до серця квіти безпорадні, Щирою душею біль їх відболю. Легковажність вітру на чуття не здатна За обох домрію, вірно долюблю...
Чайкою над полем пролітало літо. Піснею бриніла неба глибина. Долі не зігріті - придорожні квіти, А самотність вічна - то не їх вина. с. Новосілки Турійського району
