Із побаченого днями біля самісінького входу до Волинського національного університету можна було б посміятися, коли б не було так сумно...
Із побаченого днями біля самісінького входу до Волинського національного університету можна було б посміятися, коли б не було так сумно.
Дівуля студентського віку повалила на лаву, що біля пам’ятника Кобзареві, хлопця, вляглася на нього і цілувала «взасос». Поцілунок тривав так довго, що «помилуватися» ним встигли і викладачі вишу (діло було в післяобідню пору), і студенти, й випадкові перехожі, і навіть дядечко у міліцейській формі. — Я б собі такого на людях не дозволила! — прокоментувала побачене своїй подружці студентка, яка проходила мимо. А старша пані плюнула і констатувала: «Ні, кінець світу вже настав!» Ну, з «кінцем світу» вона, може, й переборщила, але те, що нинішні дівчата навіть слова такого — «цнотливість» – не знають, то це доконаний факт. Вирвавшись із-під батьківської опіки, опинившись у новому, студентському, статусі, вони поспішають повторити те, що бачили у телефільмах, позначених червоними квадратиками, і не лише. На жаль, ні батьки, ні школа, ні суспільство не навчили їх бути самокритичними, вміти бачити себе збоку. Бо коли б «героїня» цього сюжету побачила себе очима інших, уявила, що через якийсь час отак поводитиметься і її дитина, то...
