МІСЬКИЙ ТРАНСПОРТ: ВЕЧІРНІЙ ТРОЛЕЙБУС ВІД МЕНЕ НЕ ВТІК
У неділю ввечері переходив запруджену автомобілями дорогу на проспекті Перемоги в Луцьку, думав, що вже не встигну до тролейбуса, який наближався. За кілька метрів двері зачинилися, я стишив ходу. Та на мою радість тролейбус призупинився, відкрив дверці...
У неділю ввечері переходив запруджену автомобілями дорогу на проспекті Перемоги в Луцьку, думав, що вже не встигну до тролейбуса, який наближався. За кілька метрів двері зачинилися, я стишив ходу. Та на мою радість тролейбус призупинився, відкрив дверці. Перед виходом пройшов по салону, бо хотілося глянути: хто ж за кермом? Подякував миловидній жінці-водію за чуйність і уважність. Не будемо гріха таїти: роздратовані нелегким життям, його негараздами, і пасажири в міському транспорті, і водії не завжди бувають взаємно ввічливими. Але трапляються і ось такі приємні винятки. Хотілося б, щоб вони стали нормою. Коли від зупинки драмтеатру вечірній тролейбус рушив далі, записав 183-ій номер «одинички». Диспетчерська Луцького підприємства електротранспорту дала довідку: на маршруті №1 у цей час була ветеран тролейбусного депо Лідія Веремчук. Спасибі їй!
