Яких тільки днів і свят не зазначено у нашому календарі! Але той, що був зафіксований на вчорашньому календарному листочку, чомусь по-особливому зворушив душу: Міжнародний день сільських жінок! Втім, щось не чула, щоб його відзначали якось гучно...
Яких тільки днів і свят не зазначено у нашому календарі! Але той, що був зафіксований на вчорашньому календарному листочку, чомусь по-особливому зворушив душу: Міжнародний день сільських жінок! Втім, щось не чула, щоб його відзначали якось гучно.
Ні по радіо, ні в телевізії ні гу-гу. А дарма. Сільська жінка таки варта того! Невсипуща праця – це її одвічна доля, на яку вона не нарікає, хіба що в піснях виповідає – виспіває. З весни сіє, садить, бо, як і Довженкова мати, любить, «щоб проізростало». Влітку плекає-доглядає, у слоїки запихає, бо ж діти приїдуть з міста, онуки люблять смачненьке-солоденьке. А що вже восени тієї роботоньки, то й не переповісти... А взимку схиляється над пілочкою полотна, щоб чорним і червоним хрестиком вимережити долю свого роду і народу. Перебираю в пам’яті сільських жінок, яких доля мені послала на віку — й кожній хочеться поклонитися доземно і поцілувати руки. Руки, які зазвичай не знають, що таке манікюр і нарощування нігтів. Зате знають, як збігає з-під пальців цівочка свіжовидоєного молока, як пружинить у долонях добре вимішене тісто для хліба чи великодньої паски, як ниють пальці після того, як усміхнуться до людей щойно вибілені стіни оселі. Чолом тобі, сільська жінко! І хай береже тебе на всіх шляхах свята Параскева-п’ятниця!
