ЧИТАЧІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ З ’ВОЛИННЮ’

Щира вдячність їм за те, що, незважаючи на адміністративне втручання, кількість наших передплатників збільшилася
Дорогі наші читачі, давні і вірні прихильники “Волині”! У ці перші хвилюючі, сповнені добрих сподівань дні нового року ми маємо всі підстави щиро, по-сімейному не тільки поздоровити один одного із новоріччям, а й привітати із спільною нашою вагомою перемогою. Із тим, що кількість шанувальників “Волині” у 2004-ому не лише не зменшилася, а й зросла. Четверговий, здвоєний номер газети виходитиме тепер тиражем у 68 тисяч примірників, а загальний тижневий тираж газети перевищить значущу цифру у 200 тисяч. Це дійсно неабияка перемога, зважаючи на безпрецедентні по адміністративному тиску методи минулої передплатної кампанії, на грубі спроби дискредитації нашої та інших незалежних газет.
Було поставлене категоричне і недвозначне завдання: все зробити для того, щоб тираж “Досвітньої зорі”, яка має стати рупором влади, був не нижчим, ніж “Волині”. І це при тому, що торік вона виходила тиражем всього 8–10 тисяч примірників і ні за змістом, професійним рівнем, ні за оформленням не мала ніяких шансів конкурувати із популярними виданнями. Але зацикленим на своїх вузькоегоїстичних інтересах чиновникам було до цього байдуже, вони діяли напролом. Досі нам важко було уявити, що можна дійти до того, щоб відкрито залякувати людей звільненням із роботи, або ж невиплатою заробітної плати в разі їхньої відмови передплатити угодну нинішній виконавчій владі газету. Для штучного роздування тиражу “Досвітньої зорі” були всі засоби хороші. Скажімо, передплата за рахунок соціальних фондів, за рахунок безробітних, які бралися на облік в центрах зайнятості. Складалося таке враження, що ініціатори і виконавці примусової передплати втратили всякі норми порядності і моралі, забули про відповідальність. У своїй запопадливості чиновники різних рангів стали вважати, що їм все дозволено, що вказівка зверху вища закону і цивілізованих стосунків.
Але як не старалися організатори і натхненники цієї ганебної затії, вони дещо переоцінили свої можливості й недооцінили гідності наших людей, їх здатності постояти за власні переконання. Того завдання, яке вони ставили по нав’язуванню “кишенькової” газети, виконати не вдалося. На рівних конкурувати на газетному ринку області вона не здатна. І про це зайвий раз засвідчив перший номер “Досвітньої зорі”, яка вийшла тиражем 39 тисяч примірників.
Але головне у всій цій непривабливій катавасії, що не вдалося підірвати позиції “Волині” та інших незалежних видань, на що чиновники дуже і дуже розраховували і до чого докладали так багато зусиль. У цій екстремальній ситуації наші давні прихильники не зрадили газеті, яку поважають за принциповість, незалежну позицію, критично-аналітичний підхід, за послідовне відстоювання інтересів простих людей. За це ми глибоко вдячні своїм читачам, а також працівникам поштового зв’язку, листоношам, які багато і плідно попрацювали в справі розповсюдження газети.
Особливо нас радує помітне збільшення наших прихильників у Горохівському, Ківерцівському, Камінь-Каширському, Маневицькому районах, у місті Луцьку. Після внесення газети у всеукраїнський передплатний каталог маємо вже своїх симпатиків у Рівненській, Львівській областях та інших регіонах України. Звичайно, це зобов’язує колектив редакції працювати ще наполегливіше, ініціативніше, робити газету змістовнішою, бойовитішою, більш інформаційно насиченою і цікавою. І ми готові до такої творчої високопрофесійної роботи, щоб не обманути очікування наших читачів.
Як і раніше, ми будемо вірними принципам правди і справедливості, критичного аналізу нинішніх складних суперечливих процесів в економіці, політиці, суспільстві, а також дій влади, непримиренно виступатимемо проти беззаконня, корупції, збагачення купки нуворишів за рахунок чесних, простих людей. Ми добре усвідомлюємо, як нелегко буде це робити в умовах, коли влада все частіше вдається до недемократичних, адміністративно-силових методів, застосовує проти засобів масової інформації відвертий цензурний тиск. Але іншого шляху в нас нема, якщо ми хочемо зберегти довір’я людей до друкованого слова.
Нам прикро, звичайно, що внаслідок бездумного адміністративного тиску ми втратили частину наших передплатників в окремих районах. Серед них виявилися і ті, які, відверто кажучи, ми аж ніяк не чекали. Як, наприклад, Володимир-Волинський і Ковельський райони, про керівників яких говорили як про сучасних, із зрілою позицією. Дехто так заходився виконувати рознарядки по “Досвітній зорі”, ніби від цього залежало піднесення економіки і рівня життя. У Луцькому районі держадміністрація часто брала у своє безпосереднє ручне управління поштовий зв’язок. Ну й успіхи мають неабиякі — рекордний рівень передплати “Досвітньої зорі” в кількості майже п’ять тисяч примірників. Молодці — довели, що можуть, якщо захочуть.
Але тут треба сказати про інший бік справи, про який, схоже, не вельми задумуються зразкові чиновники, та й простий люд у це не дуже вникає. Річ у тім, що оця сама “Досвітня зоря” безнадійно збиткова. Навіть маючи торік мізерний тираж, вона брала з нашого куцого місцевого бюджету не такі вже й малі суми. Тож не треба бути фінансистом, щоб зрозуміти: штучно роздутий у багато разів тираж газети вимагатиме великих, як на наші мірки, бюджетних “вливань”. Не випадково стратеги силового переділу місцевого інформаційного простору вже на самому початку бюджетного процесу хотіли зарезервувати за “Досвітньою зорею” 70 тисяч гривень. Перша спроба відрізати добрий кусень від бюджетного пирога не вдалася. Але, будьте певні, наступні спроби вдадуться, бо інакше газета не виживе, а це у розрахунки певних керівних кіл аж ніяк не входить.
За рахунок чого підгодовуватимуть “кишенькову” газету? Ясна річ, за рахунок скорочення найнеобхідніших витрат. На ті ж соціальні цілі (одиноких стариків, багатодітних сімей, інвалідів), на медицину, на культуру і освіту. Те ж саме стосується й деяких інших газет, тиражі яких на нинішній рік значно зросли. Так що, коли у тих же передових по передплаті “кишенькових” газет районах людям не вистачатиме грошей на хліб і ліки, вони повинні знати, куди їх і з якою метою щедро витрачають. Отож виходить, що значну частину волинян ніби пограбовано двічі: тоді, коли силою примусили передплатити газети, які вони не хочуть читати, і тоді, коли з бюджету, із нами сплачених податків влада забере гроші на підгодовування угодних їй видань, а не на першочергові соціальні потреби. А щоб не було різних кривотлумачень, скажемо: “Волинь” видається ось уже багато літ без залучення бюджетних коштів.
Переконані, що час і реальна дійсність все розставить на свої місця. Так, груба сила і адміністративний тиск у нас, на жаль, ще проходять і мають вплив. Але грубій силі підвладне далеко не все. Не можна людину змусити думати інакше, ніж вона думає, читати те, чого вона не хоче, зрештою, бути не самим собою. Ті, хто про це забуває, рано чи пізно потерплять фіаско.
З вірою у вас, дорогі наші читачі, у нашу подальшу плідну співпрацю на засадах справедливості хочеться побажати в новому році всім вам міцного здоров’я, утвердження власної гідності й успіхів на благо рідної України.
Степан САЧУК, головний редактор “Волині”.