Редакція міської газети нещодавно проводжала свого водія на заслужений відпочинок. До веселої компанії приєдналися родичі, куми ювіляра. Як і належить, звучали побажання, тости, вручали подарунки...
Редакція міської газети нещодавно проводжала свого водія на заслужений відпочинок. До веселої компанії приєдналися родичі, куми ювіляра. Як і належить, звучали побажання, тости, вручали подарунки.
Ті з них, які прийнято класти в конверт, іменинник завбачливо ховав у внутрішню кишеню своєї куртки, яка висіла з одягом усіх гостей біля самих дверей бару. Вже коли урочистість завершилася, всі порозходилися по домівках, ювіляр вирішив гроші віддати дружині. Він — до кишені, а там… порожньо. Ювіляр, у якого, звісно, добряче зіпсувався настрій, вирішив нікому нічого не говорити, аби не кинути тінь підозри на тих, хто брав участь у святкуванні. Так минули вихідні. А в понеділок прозвучав телефонний дзвінок до іменинника. На протилежному кінці дроту його колега й товариш, водій міськвиконкому, зі сміхом запитав: «Ти що, вирішив мене привітати, напхав конвертів з грошима в мою кишеню?» Все стало зрозуміло. Це ж треба, щоб куртки в обох виявилися однакові! Після роботи чоловіки дружно обмили «знайдену згубу», піднявши чарки за дружбу.
